fbpx
Життєві історії
Кума вчора мені скаржилася, що хочуть вони другу дитину. Вона вже в віці, іншої нагоди може не бути. Але свекор зі свекрухою, її тато з мамою та ще й стара бабуся чоловіка зараз на її руках. Постійно їм щось від неї потрібно: те привези, продукти купи, прибери, приготуй, помий. Кума дуже втомлюється від цих людей похилого віку, каже, що на немовлятко у неї сили вже не залишиться. А я вважаю, що їй не потрібно доглядати за батьками, вони самі собі мають раду давати, а їй треба жити своїм власним життям

– Хочу зізнатися тобі, що ось останнім часом ми з чоловіком так хочемо другу дитину, що й описати не можливо, – говорить мені якось кума. – Я так люблю маленьких діток, зараз в усіх моїх знайомих мами з колясками ходять. У подруги дитятко нещодавно з’явилося, я тепер від неї не виходжу. Такий милий малюк у неї. Дуже хочеться свого такого ж. Але, на жаль, це неможливо зараз і ми з чоловіком це добре таки розуміємо.

– Чому неможливо? У тебе квартира хороша, велика, простора, чоловік чудовий, робота з гарною зарплатнею, хороший дохід і у чоловіка твого. Першій дитині 7 років, вже підріс. Напевно теж радий буде малюкові. Тобі всього 35 років. Хороший вік! Кому взагалі і мати дітей тоді, якщо не вам? Тим більше, якщо сильно хочете дитини. Все у ваших руках, у вас все дуже добре, – заспокоїла я свою куму.

– Ну як зараз нам мати ще одну дитину, якщо у мене батьки на руках, а ще чоловікова мати і бабуся, якій 84 роки?

– Хм. І що вони у тебе прямо на руках? Ну бабуся добре, а батьки? Вони ж начебто не старі зовсім ще?

– Ну не зовсім старі, якщо можна так сказати, але й не молоді вже. Розумієш? Вони пенсіонери. Постійно щось треба, самопочуття вже не те, що раніше, потребують постійної нашої уваги і допомоги. На дачу їх відвези, привези, навчи нову пральну включати, продукти щотижня достав додому до них. А то ж адже вони – як діти. Трохи не догляду, у них там знову комусь недобре, мчимо на дачу в ніч – опівночі, фахівців викликати. Влітку свекруха в стаціонарі більше місяця була, ми хвилювалися, фахівців шукали, відпустку брала я сама на довгий час. А під кінець відпустки ще й бабуся в стаціонар попала – ось це був справжній клопіт для мене, я тобі скажу, в дві палати в різні кінці міста їздити то дуже нелегко. Я так втомилася тоді. А якби у мене в цей час був не один порівняно великий школяр, а ще й немовля на руках, навіть не знаю, що я робила б і як з усім впоралася б.

– По-моєму, ти трохи перебільшуєш, в усіх людей нашого віку батьки вже немолоді і бабусі з дідусями є, за якими догляд потрібний, але дітей люди мають по двоє і по троє. Це ж не кожен день таке, що всі по різних палатах?

– Так як не кожен день? Постійно щось, як не одне, то інше. Тепер потрібно батька на обстеження везти, давно пора перевірити, а він у нас така людина, що там ось саме його вмовляти потрібно, за руку, з умовляннями та з пританцьовуванням. Сам не піде. Це значить мені знову не тільки шукати фахівців, записуватися, платити, але і відпрошуватися з роботи. Ось тому і не народжуємо. Яке може бути немовля, коли четверо людей похилого віку на тобі? А вони таки не молодіють, а з кожним днем потребують все більше уваги.

А я свою куму не розумію зовсім, немає чого над батьками так клопотатися, а жити і своїм життям. Поки молоді, треба радіти життю, а за бабусею, нехай батьки самі дивляться, а не все на руках куми.

Я вважаю, що присвячувати себе батькам не потрібно, бо так сама швидко зістарієшся і не помітиш, як життя швидко минуло.

Хто більше винен у таких ситуаціях: діти, які дуже опікуються своїми батьками або люди похилого віку, які все звалили на своїх дітей і не дають їм спокійно жити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page
facebook