Я своїй кумі Оксані говорю, щоб їхала і нікого не слухала, адже через свою маму зіпсує собі життя.
Думай, кажу, перш за все про себе, про дитину свою, про чоловіка, роби так, як буде краще для них. На материні різні розмови та вмовляння не звертай уваги. Ти зовсім не зобов’язана кинути своє життя до її ніг.
Оксана народилася і всі 33 роки життя прожила в маленькому селі. Село зовсім невелике. Багато тут люди не жили ніколи, роботи майже немає, молодь заздрить пенсіонерам. Люди живуть за рахунок городу, які є у всіх і не один.
Дороги – одні лише ями, світло часто вимикають, піти нікуди. З доступних людям розваг – тільки магазини і тих одиниці.
Ні майданчиків, ні спортивних споруд, ні нормальних навчальних закладів, ні підприємств.
– Взагалі ніяких перспектив! – зітхає Оксана. – Їхати звідси треба вже давно кудись, шукати кращого життя.
Виїхати не так-то просто: людей тримає безгрошів’я. Зібрати грошей на переїзд вдається далеко не всім. Проте люди раз у раз, зважившись, збирають валізи – втрачати більшості нічого, і навіть якщо на новому місці буде не дуже добре, гірше, ніж на малій батьківщині, явно не буде.
А зараз з’явилася нагода поїхати Оксані з дітьми за кордон, країни зараз гарно приймають українців, допомагають, є шанс покращити своє життя. І хоча у нас більш менш спокійно, та кума моя дійсно бідно живе, хай би поїхала грошей трохи заробила, покращила своє життя, можливо це змінило б її долю.
Чоловік на всі руки майстер, хоча звільнили його з роботи, але трохи підробіток шукає, але роботи зараз мало скрізь.
Оксана й не проти поїхати за кордон. Проблема тільки одна – мати Оксани влаштовує їм справжню суперечку. Просто поперек дороги лягає, говорить: «Не пущу!». Оксана – її єдина пізня дитина, крім неї, у тітки Наталі нікого немає, і їй уже за 70. Ростила вона її одна, народила для себе, все дитинство турбувалася про неї, за руку водила, у нас ніхто так над дітьми не возився, як Наталя.
Мати так і каже Оксані, що через неї в стаціонар попаде. Каже, щоб не їхала нікуди, бо вона не зможе без неї. Ну як дитина дійсно мала!
– Ти, каже, мене кидаєш тут одну, напризволяще, онуків відвозиш від мене, нащо воно мені все це.
Ну як так можна, я не розумію. Радіти треба за дітей, що дочка може поїхати в іншу країну, що у неї всі шанси влаштувати своє життя нормально. А тітка Наталя категорично проти. Оксана пояснює мамі, що їде тимчасово, заробить якусь копійку і повернеться і діти трохи розвіяться, побачать краще життя.
Там подруга Оксани вже влаштувалася, каже вдвох легше буде і з дітьми по черзі будуть сидіти, поки працюватиме інша. Кума моя зараз без грошей сидить, для неї це була б дуже гарна нагода покращити життя, вона ж не надовго, а на якийсь час.
Кума тепер вже сама не знає, що робити. Мати поводиться так, що хоч відміняй все і залишайся з нею в селі.
Я кажу Оксані, щоб на маму не зважала, вона пенсію отримує, ще може трохи все робити сама, іноді сусіди щось допоможуть.
А кума зажурилася, бо не знає що робити.
Фото ілюстративне.
