Роман прокинувся від швидкого і несподіваного усвідомлення, що вже давно настав ранок.
Глянувши на годинник, він миттєво підхопився, покартавши себе пошепки: до початку робочого дня залишалося менше п’ятнадцяти хвилин.
Чоловік кинувся до ванної, але відкрити її не зміг — двері були зачинені.
Від усвідомлення того, що він, найімовірніше, запізниться сьогодні на роботу, Романа охопив дивний гнів.
— Ірино! — вигукнув він, вбігаючи на кухню з дуже незадоволеним обличчям. — Ти чому мене не розбудила? Я через тебе не зможу захистити терміновий проєкт!
Молода дружина, яка саме робила ранкову каву, здивовано озирнулася на розлюченого чоловіка.
— Але ж ти сам учора ввечері сказав, що домовився з колегою, що тобі потрібно вийти лише в другій половині дня! — розгублено відповіла Ірина.
— Я сказав, що завтра вийду пізніше, а не сьогодні! Чим ти слухаєш, Іро? Ти, як і твоя мати, зовсім не слухаєш мене і не думаєш про мене. Вона прекрасно знає, що мені зранку на роботу. Навіщо вона зараз зайняла ванну? Вона навмисно це робить, щоб мені лише гірше було.
— Не варто так говорити про мою маму! — незадоволено мовила Ірина. — Не забувай, ти живеш у її помешканні. Мама моя має повне право користуватися ванною, коли їй заманеться!
— Звичайно, усі права тут має лише твоя матінка. А я просто так! Я, на твою думку, тут дуже щасливо живу? Хто постійно рятує твою маму, коли вона потребує допомоги? Я! Хто возить її до поліклініки, витрачаючи свій час і пальне? Я! А моя машина, між іншим, не на святому дусі їздить. Твоїй матері абсолютно байдуже на нас. Вона завжди лише про себе думає. Зайняла велику кімнату, а я змушений працювати над проєктами на балконі! Інші літні люди живуть заради своїх дітей, а Лариса Семенівна — ні. Їй головне, щоб було зручно й комфортно для неї, в першу чергу.
— Як ти можеш це казати?! — не вірячи власним вухам, мовила Ірина. — Мама віддала нам найпросторішу кімнату, а сама живе у маленькій, де ніде розвернутися! Де їй, по-твоєму, спати?
— Могла б спати на розкладному дивані в кухні, — пробурмотів Роман і швидко вибіг, почувши голос тещі з коридору.
Роман ледве встиг на роботу, але друзі його перед цим поговорили з начальством, що у нього вдома, мовляв, несподівані і серйозні справи з’явилися, які він мав завершити перед роботою.
Усю дорогу він подумки скаржився на свою тещу, яка позбавила його можливості нормально підготуватися.
Його дратувало в Ларисі Семенівні абсолютно все: від манери говорити до її звичок.
Роман жив у її двокімнатній квартирі, бо не мав власного житла. Після весілля Лариса Семенівна запропонувала молодятам пожити разом із нею, поки вони не вирішать квартирне питання.
Вона звільнила найбільшу кімнату, хоча й жила там, і переселилася в малу.
Лариса Семенівна сплачувала комунальні послуги, купувала більшість продуктів і щодня готувала для всіх.
Проте Роману вона все одно здавалася, що теща багато місця займає в їх сімейному житті: вона постійно усіма командує, все так, як хоче вона, багато часу проводить з донькою, ще й дружина все мамі постійно про нього розповідає також.
А ще вона постійно дає поради, що доньці своїй, що зятеві, вважає, що вона мудра, адже багато прожила і чимало досягла, тому вони мають прислухатися до неї, вона лише краще хоче усім.
У п’ятницю ввечері Роман пішов до друзів, щоб традиційно подивитися футбол. Похмурість чоловіка не залишилася непоміченою.
— Що сталося, Романе? Ти похмуріший за хмару сьогодні. — запитав один із них.
— Теща все нам псує, як завжди. Життя не дає. — невдоволено відповів Роман.
— Чого їй від тебе треба? Моя теж іноді себе ставить на перше місце, але я навчився її ігнорувати.
— Вона мене зовсім не любить. Мріє вигнати нас із квартири. Перетворила наше життя на пекло якесь. Жодної допомоги, лише постійно псує настрій. І з’їхати ми не можемо, бо немає куди, зараз у нас фінансове становище складне. Доводиться жити поряд з нею, але мені це вже так набридло, вона постійно є скрізь.
— А ти не мовчи, — сказав один із друзів. — Кажи теж, що думаєш. Проблема вирішиться сама собою, без твоїх зусиль.
Кімнату наповнив сміх друзів.
Роман задумливо дивився на дружні обличчя. Він розумів, що якби мами дружини у їх життя не було б, то б їм жилося набагато краще і вони б з дружиною щасливі були.
Квартира Лариси Семенівни була ідеальною. Він би перетворив її кімнату на робочий кабінет, а кухню розширив за рахунок балкона.
Наступного ранку Роман, прогулюючись парком, відпочиваючи від буденності родинних непорозумінь, зайшов до храму.
Якраз був вихідний і чоловік хотів бути подалі від докорів мами дружини, адже вона пекла на кухні пиріжки і готувала холодець для всіх, а в цей час іноді любила йому докоряти, що багато фінансових питань їх сім’ї вона вирішує сама і він би мав більше заробляти, але чоловік цього не любив, тому вирішив викинути сміття і прогулятися разом.
Зайшовши до храму, він став шкодувати себе і своє непросте життя.
Нічого не говорив, лише в голові промайнула думка, от якби тещі не було в їх житті, вони б з дружиною жили б щасливіше. Оце і є його справжня мрія.
Роман повертався додому у трохи піднесеному настрої. Він уявляв собі життя без Лариси Семенівни і посміхався.
Зайшовши у квартиру, він почув голоси Ірини та тещі, що доносилися з кухні.
— Мамо, навіщо ти витрачаєш гроші на таку нісенітницю? Коли ти вже подорослішаєш? Роман ще тиждень чекатиме на зарплату, а ти спускаєш пенсію на лотерейні білети! — обурювалася Ірина.
— Я не спускаю гроші на нісенітницю! — заперечила Лариса Семенівна. — Вся моя пенсія йде на комунальні платежі та продукти для нашої родини. А твій чоловік коли востаннє приносив додому хоча б хліб? Сьогодні на пошті у Валі не було решти, тож вона дала мені один білет замість грошей. А раптом мені пощастить, і я виграю мільйон?
У цей момент Роман зайшов до кухні, голосно сміючись.
Він сів і насмішкувато звернувся до Лариси Семенівни:
— Ви вже доросла людина, а досі вірите в казки. Виграє вона мільйон! Краще б ви забрали здачу і купили молоко.
Рівно через тиждень сталося неймовірне. Білет Лариси Семенівни виявився виграшним, і вона отримала чималу суму грошей.
Літня жінка влетіла до квартири, сяючи від захвату. Здивовані зять і донька запитали про причину її чудового настрою.
Лариса Семенівна здивувала їх заявою:
— Мій білет щасливий! Любі мої, я стала багатою! Доля, нарешті, мені посміхнулася.
Роман та Ірина остовпіли від подиву.
— Цього не може бути! — вигукнув здивований Роман. — Що за нісенітниці? Ви не могли виграти стільки грошей!
— Усе, що здається неможливим, цілком можливо, — ображено відповіла Лариса Семенівна. — Я нарешті поживу на старості років у будинку з садом. Буду читати на веранді та доглядати за квітами. Я з юності мріяла про власний сад.
— Краще б ви нам купили будинок, — пробурмотів розчарований Роман. — Вам у вашому віці навіщо окремий будинок? Вам цієї квартири цілком вистачило б. Це нам, молодим, потрібен комфорт. Ми з Іринкою мріємо про великий дім, де можна виховувати дітей.
— Ні, любий зятю, — заперечила Лариса Семенівна, хитро посміхаючись. — Доля сама поклала мені цей щасливий білет. Це означає, що я маю йти за своєю мрією. Я куплю просторий будинок для себе, а ви можете залишитися в моїй квартирі. Будете жити окремо, як завжди хотіли. Це ж була мрія твоя.
За два місяці Лариса Семенівна стала власницею затишного, сучасного будинку. До будинку додавався невеликий квітучий сад.
Вона із задоволенням висаджувала нові дерева, доглядала за садом, де по-справжньому відпочивала душею.
Крім того, жінка закінчила курси водіння і купила автомобіль, щоб не просити Романа, який постійно скаржився.
— Мати дружини, як завжди лише про себе і думає, як і було завжди! — заявив Роман друзям. — Навіщо їй будинок і авто? Вона що, збирається це добро забрати з собою? Вона вже немолода, а думає не про старість, а про зручності. Хіба можна так чинити з нами, молодими? Це нам жити й жити! Нам треба було подарувати той дім, а їй залишитися у цій квартирі.
— Та годі тобі, — заспокоювали друзі. — Головне, що вона від вас нарешті з’їхала і більше не дошкулятиме. Ви ще молоді, купите свій дім. Радій тому, що Бог почув твої молитви і позбавив тебе від набридливої тещі.
Роман ішов додому у вкрай поганому настрої. У їхній тісній квартирці на нього чекала втомлена дружина, яка приготувала несмачний, пересолений борщ.
Ірина зовсім не вміла готувати.
Відтоді, як Лариса Семенівна з’їхала, Роман скинув чимало кілограмів.
Іноді він сам собі зізнавався, що йому не вистачає тещиних ароматних булочок та соковитих гарячих котлет.
Коли мати дружини жила з ними в квартирі, у них завжди було чисто, затишно, смачні і свіжі страви та випічка, що він раніше не цінував. Так, в квартирі завжди не вистачало місця, але було затишно по-родинному.
Роман і досі вважає, що доля до нього не справедлива. Знову теща живе в добрі і щасті, а він ні.
А ви як вважаєте, чи вірно теща вчинила, що забезпечила собі багате і щасливе життя, коли її діти в скруті?
Чи варто таки було допомогти хоч трохи молодим і купити цей дім для них, а літній людині і в квартирі вистачило б місця?
Фото ілюстративне.
