Моя старша сестра Ярослава ще 18 років тому поїхала на заробітки в Італію. Я не розуміла, для чого їй це, тому ніколи її не підтримувала. У сестри був добрий чоловік, який забезпечив їх житлом – жили вони в центрі міста у власній двокімнатній квартирі. Ростили двох донечок, яким була потрібна мамина любов і підтримка. І Ярослава, і її чоловік працював, тому зовсім без грошей вони не сиділи.
Та моя сестра з тих людей, які завжди хочуть більшого. Тоді якраз почалася мода їхати за кордон, ось моя сестра і вирішила на кілька років податися в Італію. Перед тим вона все ретельно вивчила і прорахувала, тому сподівалася, що пробуде там шість-сім років, купить своїм дівчатам по однокімнатній квартирі і повернеться додому. Сестру найбільше турбувало те, що вона не зможе нічого дати дітям в придане.
Ярослава поїхала, і відразу мене стала кликати до себе, та я в цьому потреби не бачила. Сестра називала мене лінивою, і такою, що не дбає про долю своїх дітей, та я думала по-іншому. У нас з чоловіком теж була двокімнатна квартира, ми ростили дочку і сина. Я вважала, що більше користі принесу дітям, якщо буду поряд з ними, а не стану банкоматом, хоча розуміла, що це теж не істина і що в житті буває по-всякому.
Своїм дітям я дала лише освіту, а далі вони всього добивалися самі. А от сестра і справді забезпечила своїх доньок житлом, купила обом по двокімнатній квартирі, і взагалі всі зароблені гроші віддавала їм.
Тут я вже почала її сваpити, кажу, ну не можна ж так, треба і про себе на старість подбати, і собі щось відкласти. Ярослава мене переконувала, що її діти не дадуть їй пропасти, мовляв, спочатку вона їх забезпечує, а потім вони її. Та й до старості ще далеко, тому не варто про це думати.
Кожного разу, коли сестра приїжджала додому і приходила до мене в гості, вона хвалилася тим, що вона своїм дівчатам ще купила, а мене картала за те, що я не їду на заробітки і тим самим не допомагаю дітям.
Мій син і моя донька закінчили університет і знайшли дуже гарну роботу, заробляли навіть дуже непогано. У сина кар’єра швидко пішла вгору, він сам собі купив квартиру, і сестрі допомагав. Про нас з батьком теж не забував, і грошима підтримував, і постійно питав, що нам треба, купуючи навіть більше, ніж ми потребуємо.
А цього року на початку літа знову приїхала Ярослава, але цього разу вона вже не хвалилася заробленим. Сестра захворіла і потрібно було багато грошей. Її дочки почали розводити руками наголошуючи, що всі гроші вкладені в меблі, техніку, і маму лікувати просто нема за що. Племінниці мої не працювали, бо з маминими заробітчанськими грошима їм це було не потрібно.
Допоміг Ярославі мій син, він оплатив тітці все лікування, і сказав, що повертати нічого не треба. Та сестра як лише стала себе краще почувати, знову заговорила за Італію, мовляв, і борг треба повернути, і дітям допомагати.
Не знаю, як переконати сестру нарешті подумати про себе і почати жити для себе. Не можу зрозуміти, чому ті заробітки так затягують?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
