Коли я ще малою ходила в школу, мама завжди будила мене зранку. Готувала смачненьким сніданком, а з собою в школу завала ще й запашненьку булочку, які вона так любила пекти для тата і нас з братиком.
Потім я поїхала навчатися в місто за кілька сотень кілометрів від дому.
Мені на навчання потрібно було до пів на дев’яту, а мамі на роботу до десяти. Але щоранку мама набирала мене, будила на навчання і запитувала чи є в мене щось поснідати.
Зараз я маю сім’ю, донечку, але кожен ранок мій розпочинається з маминого дзвінка. Вона встає рано і відразу телефонує мені. Цікавиться моїм життям, розпитує про сім’ю і просить, щоб я не забула поснідати.
Мама вже немолода, але я тепер з нетерпінням чекаю її дзвінка щоранку. А глибоко в душі боюся, що колись настане той день, коли мама мені не подзвонить більше і я не буду вже дитиною.
Шануйте своїх матерів, любіть їх і будьте терпеливими. Шкода, але матусі не вічні!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ja-gotovlu.
