З Павлом я одружена вже кілька років, але це мій другий шлюб. Від першого шлюбу у мене є син, який живе з нами. З Павлом у нас ще народилося двоє хлопчиків. Мій чоловік – чудова людина, любить всіх дітей. Він не ділить їх на своїх і не своїх. Можливо, що саме за це я його і полюбила.
У колишнього чоловіка Миколи така ж ситуація, він вдруге одружився і в другому шлюбі у нього з’явилося ще два сина. Одним словом, кожен живе своїм життям. На аліменти я першого чоловіка не подавала, ми з ним домовилися, що він щомісяця буде перераховувати мені на карточку певну суму на потреби сина.
З сином він особливо не спілкувався і не шукав зустрічей, просто питав мене, що нашому синові необхідно, скільки це коштує, але, якось мляво цікавився, і так само з неохотою купував.
Але ось моя колишня свекруха, дуже любить старшого онука, сама підняла якось питання про аліменти. Я якось привезла до неї сина, і вона запитала, майже з порога – скільки Микола перераховує на сина.
Мені навіть незручно стало від цього питання. Не хотілося відповідати. І навіть виходячи з того, що я не підраховувала скільки дає грошей колишній чоловік. Другий чоловік непогано заробляє, і Андрійко ні в чому не потребує. Свекруха запропонувала мені присісти, попити чаю. Але за її виразом обличчя я зрозуміла, що вона щось знає, і хоче мені про це розповісти.
І ось Валентину Семенівну прорвало, вона стала мені розповідати те, з чого все і почалося. Мирослава – нова дружина Миколи, набагато молодша за нього. Занадто багато чого хоче від Миколи, і дуже рада, що у нього немає аліментів.
Я добре пам’ятаю, що відчувала, коли дізналася, що у чоловіка є інша і він йде до неї. Не думала я, що вийду ще раз заміж, так як ця зрада дуже вразила мене. Але Павло зміг достукатися до мене і зробити так, щоб я знову повірила чоловікам. Він гуляв з Андрійком, як зі своїм сином. Він з ним в шкільні походи ходив, і як його батько, був на батьківських зборах.
Зараз свекруха просила мене поставити перед Миколою питання, щоб він щомісяця перераховував аліменти на сина. На моє запитання – навіщо це, адже ми цього не потребуємо. Вона відповіла, що навіть якщо і зараз непотрібні, то гроші синові знадобляться потім. І підсумувала – складай гроші, вони зайвими не будуть. Андрійко виросте, бабусю добрим словом згадає.
Залишивши Андрійка свекрусі, я подумала, що треба б заїхати до церкви – свічку поставити за мудрість цієї жінки. Нехай моєму синові з батьком не пощастило, зате пощастило з бабусею. Адже Валентина Семенівна щиро переживає за майбутнє свого внука і за мене, свою колишню невістку. Погодьтеся, що таких людей зараз дуже мало.
Я ще не вирішила, чи буду подавати чоловіка на аліменти, чи залишу все так, як є. Але приємно, що про мого сина так щиро турбується бабуся.
Фото ілюстративне – pinterest.
