Вже на момент весілля з Остапом Уляна дуже добре знала про наявність у нього 11-річної дочки від першого шлюбу, але зовсім не вважала це за проблему.
Зоряна жила весь час з матір’ю, ніколи не приходила до них у гості, Остап сам відвідував дочку свою, коли мав таку нагоду.
Чоловік платив вчасно непогані аліменти, робив подарунки на свята дитині, постійно був на зв’язку і в, разі потреби, переказував на рахунок дружини необхідні для підтримки доньки кошти. Він дуже багато спілкувався зі своєю донькою.
Таке ставлення до дочки не дратувало Уляну ніколи, адже воно давало впевненість у такому ж ставленні до їхніх майбутніх дітей, вона захоплювалася тим, що її чоловік – чудовий тато. І Уляна таки не помилилася, і у їх синочка тепер, маленького Миколки, був найкращий тато в світі.
– Мені потрібно з тобою обговорити дуже непростий момент, – явно не знав, з чого розпочати одного разу розмову Остап, через три роки шлюбу. – Ти ж чудово знаєш нашу історію з моєю колишньою дружиною, що ми розлучилися з нею за кілька місяців до моєї зустрічі з тобою, і вона з донькою нашою Зорянкою залишилася жити на орендованій квартирі, а я пішов.
– Так, ти розповідав, звісно, я все пам’ятаю, що твоя колишня з невеликого містечка і не хоче туди повертатися, тому орендує окреме житло, хоче жити краще і завжди шукала перспективи, – сказала Уляна.
– Так, колишня мріє про свою квартиру, і знайшла собі роботу за кордоном на рік, хоче з ними підписати контракт, – обережно розповідав Остап дружині. – Але Зоряну вона з собою взяти не може, зрозуміло, тому просить мене тимчасово взяти її до нас.
– Твоя колишня дружина просто так готова на цілий рік залишити дитину? – перепитала, не розуміючи, Уляна. – Але я ж ніколи особливо не спілкувалася з нею, не те щоб жити під дахом одним, у неї зараз підлітковий період та зовсім немає ніяких гарантій, що ми зможемо потоваришувати з нею тепер.
– Ну, іншого виходу просто в нас зараз немає, доньку мою потрібно кудись прилаштувати, а я не можу відмовитись від неї, сама розумієш, що це моє дитя, таке ж, як наш 6-річний Миколака, – наводив свої аргументи чоловік.
Щиро кажучи, Уляна Остапа чудово, як мати, розуміла, лише перспективи проживання разом з його донькою її не радували зовсім.
Трикімнатна квартира, в якій вони зараз проживали, була куплена Уляною в кредит ще до шлюбу. Вона зробила в ній ремонт під свої побажання, потім вони з Остапом добре обладнали кімнату для сина, і все здавалося гарним та затишним.
А поява фактично сторонньої людини, хоча й рідної доньки її чоловіка, не дуже вписувалося в картину її щасливого сімейного життя.
– Забув у тебе ще один момент уточнити, – розповідав Остап за кілька днів. – Нам доведеться прописати Зоряну у себе.
– Це ще навіщо, розкажи? – незадоволено запитала Уляна.
– Прописка потрібна для всього, для навчання, для документів різних і взагалі дитина повинна десь рахуватися, – пояснював терпляче Остап дружині своїй.
Уляна трохи розсердилася, тому що не мала зовсім бажання, щоб Зоряна не тільки була прописана, а й жила в її квартирі.
І справа не в тому, просто якби вони обговорили це до одруження, то б вона зробила б вибір і зрозуміла б, чи погоджується на таке життя з дитиною чоловіка. Про це вони ніколи не говорили, її думкою ніхто ніколи не цікавився, а тут ні з того, ні з сього, просто чужу дитину привели в її дім і на неї ніхто не зважає.
Уляна дуже сумнівалася, що термін перебування першої дружини Остапа за кордоном буде той, який вона озвучує. Вона чудово розуміла, що за рік може багато чого змінитись та невідомо, в який бік.
Найпростішим було те, що колишня дружина могла під час перебування за кордоном зустріти чоловіка та залишитися там і будувати своє сімейне життя на новому місці, адже вона розлучена, вільна, залишивши на них доньку назавжди.
– Ну, ти ж розумієш, що відмовою своєю ризикуєш дуже зіпсувати стосунки з чоловіком? – Запитувала Уляну сестра її Мирослава. – Для нього діти на першому місці і він піклується про дочку та сина однаково, вони рівні для нього.
– Ну так, він ідеальний та та дбає про них, але тільки це саме мені доведеться протягом найближчого року її годувати, прати і гладити речі, мити посуд тощо, – сказала Уляна.
– Якщо ти просто зараз відмовишся, ризикуєш свою сім’ю зруйнувати, – хвилювалася Мирослава.
– А якщо погоджуся, маю всі шанси отримати дорослу житину у свою квартиру не на рік, а назавжди, – вже незадоволено сказала жінка.
Поки вона хвилювалася та не розуміла, як правильно вчинити, Остап підкинув ще одну причину для хвилювань та обурень.
– Зоряна вже підліток, їй потрібний особистий простір, – почав він розмову з дружиною. – Я багато думав та вирішив, що їй потрібна окрема кімната.
– Вони чудово могли б поміститися разом з нашим синочком в дитячій кімнаті, він хоч маленький, йому лише 6, але він дуже спокійний у нас і не заважатиме сестрі ніколи, – не могла змовчати Уляна.
– Ні, це виключено, – явно вирішив вже до того без дружини Остап. – У дітей різні ритми життя та графіки, тож усім буде незручно. Я пропоную зробити для дочки нашу вітальню або віддати нашу спальню, а самим перебратися до вітальні.
– Така собі ідея, чесно кажучи. А чи може нам одразу в під’їзд виселитися? – більше не могла збирати до купи емоції Уляна. – А чи не дуже ти годиш своїй доньці?
– Це моя дитина і мені просто хочеться зробити все максимально зручно для неї, – щиро висловлювався Остап.
– Це чудово, але давай це робити не за наш рахунок і не на шкоду нашій сім’ї, – просила різко дружина. – Я розумію бажання твоєї колишньої дружини вирішити всі свої проблеми за наш рахунок, але ти міг би і про мене подумати.
Остап засмутився та навіть образився на дружину через відсутність розуміння її боку. Потім трохи охолонув, подумав і запропонував спочатку запросити до них Зоряну в гості і разом обговорити умови її проживання.
– Мені все одно, – невдоволено висловилася дівчинка, спідлоба дивлячись на батька та його сім’ю. – Я б хотіла поїхати зі своєю мамою, але якщо такої можливості немає, сподіваюся, ви не дуже набридатимете мені.
– Тобі варто краще спілкуватися і при цьому не варто забувати про присутність тут маленького братика, він з тебе приклад бере, – нагадував дочці Остап.
– Ви ж не залишатимете годинами його на мене, я ж не буду нянькою для нього завжди? – Невдоволено косилася в бік цікавого Миколки Зоряна.
Уляну вже дратувала сама її присутність у квартирі, незадоволений вираз обличчя та недобре ставлення до маленького братика. Йому було цікаво і дуже хотілося сподобатися сестрі, яку він зрідка до того бачив.
Хлопчик маленький вже був готовий поділитися з нею іграшками, лише Зоряні це було не цікаво зовсім, і вона навіть не намагалася хоча б показувати бажання потоваришувати з братом.
А Уляну настільки сильно насторожувала та засмучувала ця вся ситуація, яка складалася, що вона в принципі не знала, як бути далі.
У пориві власних емоцій вирішила поговорити зі свекрухою, яка жила за кілька кварталів від них.
– А Остап мій в курсі, що ти не хочеш жити з Зоряною? – поцікавилася мати чоловіка.
– Так, в курсі, але я не можу прямо натиснути на нього та відмовитися від допомоги для його доньки, адже боюся втратити його, я ж щиро його кохаю, – плакала Уляна. – Але й немає жодної впевненості, що наше спільне життя не перетвориться на щось дуже недобре.
– Не любиш ти Зоряну, – зітхала свекруха. – Але я тебе не звинувачую, Остап зовсім нічого не зробив, щоб допомогти вам вибудувати хороші стосунки, і сам тепер винен.
– Але я навіть не вдаю і не збираюся стверджувати протилежне, – важко зітхала Уляна, бачачи, що свекруха дуже розуміє її. – Просто в мене є Миколка, а Уляна може бути гарною дівчинкою, тільки для мене вона чужа. Я не знаю, як правильно вийти із ситуації, тому й звернулася до вас за допомогою.
Мати Остапа невістку зрозуміла, взяла час на роздуми. Вона ніколи в сімейне життя сина не втручалася та й онуків любила однаково обох.
Жінка часто просила Остапа не звеличувати доньку і не виконувати всі її забаганки. Але він вважав себе винним у тому, що Уляна живе в неповній сім’ї, хоча у розлученні з першою дружиною були винні обоє.
Але він був відповідальною людиною і відчував велику вину свою перед донькою, що вона без батька диве, тому завжди горнувся до неї і намагався в усьому допомогти.
– Мама просить, щоб Зоряна поки що в неї пожила, – сказав якось ввечері Остап своїй дружині за тиждень. – Вона з моєю колишньою дружиною це питання обговорила, донька теж не проти, і сьогодні мені сказала, що з радістю піде до бабусі.
– Може це й не такий поганий варіант? – несміливо поцікавилася Уляна. – Зоряна любить бабусю, і бабусі від онучки допомога буде та підтримка.
– Але мати вже не молода, і їй може бути важко з підлітком, – сумнівався Остап. – Можливо, все-таки краще заберемо до себе мою доньку?
– Якщо вони все без нас вирішили і всіх все чудово влаштовує, давай поважати ці рішення, – боялася зміни думки чоловіка дружина.
– До того ж твоя мама живе неподалік нас, і ми зможемо будь-якої миті завжди підскочити до неї і взагалі допомагати їм постійно.
Свекруха намагалася врятувати сім’ю сина та Уляни, взявши на себе турботу про власну внучку, і нікому не розповіла про розмову зі своєю невісткою.
Уляна була їй вдячна і намагалася налагодити спілкування з Зоряною частіше, щоб у майбутньому не виникало подібних проблем.
Остап зовсім не здогадувався про цікаву змову між дружиною з матір’ю, відчував свою відповідальність за дочку і був готовий будь-якої миті забрати її до себе.
Уляна з задоволенням погодилася на переїзд до бабусі до повернення до матері, тут у неї була власна кімната, не обмежений інтернет та відносна свобода, порівняно з можливим наглядом батька та мачухи.
Це справжнє щастя, коли поруч є людина, яка піклується про рідних людей. А чи зустрічалися вам такі мудрі свекрухи?
Фото ілюстративне.
