Одружилися ми з чоловіком 15 років тому, але життя у нас не склалося.
У нас є троє спільних дітей, але це не врятувало наш шлюб. Ми розлучилися, проживши разом 9 років.
Не останню роль у цьому відіграла свекруха. Вона мене відразу не злюбила, а за що – сказати не можу.
Просто я тоді дитину чекала, тому ми і спішили одружитися. А свекруха сказала, що я хочу її сина таким чином прив’язати.
Заміж я виходила в 24 роки, і далеко не все вміла робити.
Після весілля чоловік привів мене в квартиру своєї мами, прожили ми з нею десь два роки, і цей час я згадую як найгірший в своєму житті.
Свекруха картала мене і за те, що я не вмію готувати, і за те, що не вмію прати, і за те, що мене батьки з дому без нічого відправили.
Я терпіла скільки могла, а потім сказала чоловікові, що або ми йдемо на квартиру, або розлучаємося.
Мама йому радила не йти з свого дому, але тоді чоловік прийняв рішення зняти квартиру. На той час у нас була лише одна дитина.
Потім у нас народилося ще двоє дітей, і все це відбувалося на знімній квартирі.
Та свекруха навіть там нам життя не давала, вона постійно кликала до себе синочка, а після візиту до мами, чоловік приходив зовсім іншою людиною, і говорив її словами, яка я погана.
В результаті ми таки розлучилися.
Мій чоловік поїхав за кордон на заробітки. А я повернулася з дітьми в квартиру до своєї мами, яка теж вирішила їхати на заробітки в Італію.
Таким чином, наші справи пішли вгору, мама стала суттєво допомагати мені грошима.
На якийсь час я забула про свого чоловіка, і про його маму, і зайнялася своїм життям, і життям своїх дітей.
І тут вчора мені телефонує мій чоловік, просить, щоб я поїхала до його мами, тому що вона себе дуже погано почуває.
Я викликала таксі і відразу ж поїхала. Добре, що встигла. Викликала швидку, і лікарі надали належну допомогу.
Колишня свекруха плакала і дякувала мені за допомогу.
А я дивилася на неї, і мені її було шкода. Тепер переді мною сиділа хвора літня жінка.
Від тієї 55-річної енергійної жіночки, яка мій перший борщ в унітаз вилила, а вареники в смітник викинула.
Минуло всього 15 років, і свекруха дуже змінилася, і нічого вже не повернеш. Зараз їй навіть нема кому швидку викликати, вона просто безпорадна.
Звичайно, я її не залишу, адже так буде правильно чисто по-людськи.
Для себе я висновок зробила: життя дуже коротке, роки так швидко минають, що не встигнеш повернутися, і все – вже завершення. То ж не варто витрачати дорогоцінні хвилини на сварки і непорозуміння.
А от добро робити треба, бо тільки так людина може відчувати себе щасливою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.