Так склалося у мене, що я двічі була заміжньою. У першому шлюбі народила дочку, але життя з першим чоловіком не склалося у нас, на жаль, і ми розлучилися. Нічого про ті часи тепер навіть згадувати не хочеться, єдине радію, що маю донечку.
Ми з колишнім чоловіком великих статків не мали, жили постійно на орендованих квартирах, а після розлучення ми з дочкою переїхали в гуртожиток – маленьку кімнату мого діда. Він зійшовся з однією бабусею і згодом поїхав жити до неї, і ось переписав на мене своє житло. кімнатка в гуртожитку маленька, але хоч якийсь дах над головою у мене був. Кімната зовсім крихітна, якщо так можна сказати, кухня і санвузол спільні з сусідами, але це було краще, ніж повертатися з дитиною жити до своєї мами – вона у мене має непростий характер, а я не люблю жити під постійним контролем. А так, я була сама собі господиня і мені ні під кого не потрібно було підлаштовуватися.
Коли доньці моїй виповнилося 5 років, я познайомилася з одним чоловіком на своїй роботі. Ні, він не колега, а клієнт: недавно став спадкоємцем квартири і оформляв у нас усі необхідні папери та документи про власність на неї.
Я тимчасово працювала діловодом, влаштувалася по знайомству без освіти: розбирати і складати документи, копіювати їх і роздруковувати, робота наче не дуже важка, а я швидко вчилася, старалася, як могла, адже потрібно було якось копійку заробляти. Потім з начальником посперечалися, я пішла з роботи, але суть ні в цьому: просто особисте життя почала складатися, хоча я вже й сама не сподівалася, що щось доброго варто чекати.
Наречений в мене щиро закохався, та й мені він дуже подобався, а потім я теж відчуваю – що стала звикати до нього, ця людина підходить мені, Юрко добрий та турботливий чоловік. А тут ще й перспектива з житлом намалювалася, правда, маленька двокімнатна квартира у нього, але все ж! Згодом, через деякий час, Юрко заміж покликав мене, та ще й з дитиною, хороший варіант наче і життя моє трохи налагоджується. Ми з донькою переїхали до нього, а мою кімнату в гуртожитку стали в оренду здавати.
Розписалися ми з Юрком практично відразу після переїзду. Весілля не гуляли, зрозуміло, нам не до того було, відзначили вдома вчотирьох. А куди всіх? Квартира невелика, і найголовніше – в ній не було ремонту, соромно когось запрошувати.
Ось саме через цей ремонт і почалася вся історія, про яку я хотіла б розповісти. Я на той час влаштувалася на роботу в найближчий невеличкий супермаркет, Юрко мій теж працює, плюс ще дохід з гуртожитку отримуємо щомісяця за оренду і плюс аліменти на дочку.
На життя нам цілком вистачає навіть непогано живемо. Чоловік згодом вирішив робити ремонт. Але я йому запропонувала інший варіант: “Давай продамо мій гуртожиток, твою квартиру і візьмемо щось побільше, в новобудові. Або навіть у кредит трикімнатну квартиру. щоб нам усім місця більше було.” Але він не підтримав зовсім цю ідею, Юрко був проти такої ідеї.
Його пояснення, в тому, що він не хоче нічого міняти, було просте: “Це нормально, що у кожного є свій куточок і свій дах над головою. Тим більше в наш загальний дохід йде оренда від гуртожитку. Та й квартира від батьків мені дорога як пам’ять. Я не збираюся з тобою розлучатися, зрозумій, але я думаю, поки нам двокімнатна квартира на трьох цілком вистачає. Тому давай будемо робити ремонт, так краще буде для всіх – у тебе залишиться твоє, а у мене – моє!”
Я своєму чоловікові сказала: “Роби ремонт, якщо вважаєш за потрібне! Але на мене і на мої фінанси навіть не розраховуй! Це не моє житло, я не знаю, як у нас скластися життя надалі, я зараз вкладу усі свої гроші в твою квартиру, а потім ти скажеш, щоб ми залишили твоє житло і ми залишимося просто ні з чим”. Ну хіба не логічно? Хіба я не права?
Після цих слів Юрко на мене дуже образився, промовчав, почав робити ремонт у всій квартирі типу сам. Так, на їжу і рахунки за комунальні послуги ми складаємося обоє, але свої гроші, які залишаються у мене, я по трішки відкладаю, а він платить за ремонт.
Поруч з нашим супермаркетом є великий будівельний магазин, і Юрко просить іноді купити якісь дрібниці: запчастини до сантехніки, фарбу чи ще якісь необхідні для ремонту речі тощо. Я погоджуюся з ним, але з умовами, що він відразу поверне мені гроші. Іноді мені стає соромно: наприклад, кімнату моєї дочки він робить дуже мило і по-дівочому затишно, купує все зі смаком, рожеве, якісне, не шкодує, особливо, грошей.
Совість підказує мені, що це трохи неправильно, але я стою на своєму, хоча мене навіть моя мати дорікає в тому, що я все залишила на плечі чоловіка – каже, що чоловік хороший, жити будете, а ти так недобре до нього ставишся. Може дійсно я не права? Просто я вже один раз розлучалася і залишилася ні з чим, тому зараз боюся повторити свою помилку знову. Мені колись чоловік колишній так і сказав: “Збирай речі і йди, квартира моя, твого тут нічого немає”. Тому я постійно згадую про це і не хочу, щоб таке повторилося знову.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
