Після закінчення навчання в університеті я подумала, що не варто поспішати створювати свою сім’ю, а вирішила спочатку стати трохи на ноги, щоб краще забезпечити майбутнє своє.
Я була цілком успішною жінкою на той час, була у мене хороша улюблена робота, яка приносила не тільки гроші але і задоволення, я керувала і, за сумісництвом, була співвласницею невеличкої будівельної фірми.
Моєю колегою по бізнесу була Світлана. Я була навчена життєвим досвідом, але на жаль дітей не мала, на той момент я тільки вийшла заміж і дітей не планувала, колега ж навпаки, весь свій вільний від роботи час витрачала на відвідування центру планування сім’ї.
Вона дуже хотіла мати дитину, адже Світлані вже було 45 років.
В один чудовий день я дізналася, що чекаю дитину.
Звичайно я була дуже рада цьому, але в той же час хвилювалася як це відобразиться на роботі, адже розуміла, що часу приділятиму їй все менше.
Але мій вибір все таки був на користь нашої дитини.
Я, щиро кажучи, довгий час приховувала свій стан щоб не засмучувати колегу, так як її спроби були безуспішними, на жаль.
Далі вже і приховувати було складно, звичайно ж Світлана дізналася про все, адже таке не приховаєш.
І тут все почалося якраз.
Були і часті суперечки на рівному місці, і вислови на кшталт того, що сама вона не впорається з бізнесом, що треба трохи почекати і тому подібне.
Загалом ні дня не було щоб я не хвилювалася, щоб подруга не докоряла мені в роботі, потім я потрапила в клініку, де я згодом дізналася що наша з нею фірма виставлена на продаж.
Тобто, скориставшись моєю відсутністю, вона хотіла продати наш бізнес і попрощатися зі мною.
За три тижні мого перебування в клініці, покупця на не знайшлося і після серйозної суперечки, ми знову почали працювати разом.
Все йшло добре, поки в мене не з’явилася дитина, адже я стала мамою.
Весь мій час було приділено немовляті, чим звичайно ж скористалася колега, не буду вдаватися в подробиці, але їй вдалося залишити мене без нічого, в результаті я залишилася без роботи і з немовлям на руках.
Чоловік звичайно ж не залишився в стороні, він підтримав мене, але нам на той час було важко.
Зараз моєму синочку два рочки, я чекаю другу дитину, чоловік весь час працює, живемо дуже скромно, але у нас є найголовніше, сенс нашого життя, наш синочок, якого ми шалено любимо.
З Світланою ми більше не спілкувалися, я видалила всі її контакти і не хотіла мати з нею нічого спільного зі зрозумілих причин. Вважаю, що вона так недобре вчинила зі мною через заздрощі і це не приємно мені.
Кожен жив своїм життям.
І ось, на свій день народження, я отримую листівку і привітання від неї.
Я трохи розгубилася, начебто розійшлися з негативом, а тут бажає радості і успіхів, якось дивно.
Ясність внесла наша спільна знайома.
Виявилося, що Світлана сама позбулася всього і тепер хоче повернути дружбу зі мною, адже каже, що такої доброї і щирої людини, як я, вона не зустрічала ніколи, дуже шкодує, що так вчинила зі мною свого часу.
Світлана ходить в церкву, всі кажуть, що вона дуже доброю стала, розлучилася з чоловіком, тепер скромно живе сама.
А нещодавно вона мені повідомлення написала. Хоче зустрітися і поговорити зі мною про наше життя.
А я досі тримаю на неї образу, адже через неї я залишилася без копійки.
Не знаю, чи варто йти? Чи варто пробачати Світлані? Чи краще про неї забути назавжди?
Фото ілюстративне.
