Колись я дивилася на хлопчика, який бuвся в істериці в магазині, вимагаючи шоколадку, і думала – фі. Ви просто не вмієте їх виховувати. У будинку, де на полицях стоять книги, а в повітрі звучить класична музика, дитина не б’ється в істериці. Він відсуває від себе томик Шопенгауера і питає: «Мамо, я можу з’їсти шоколадку?» За матеріалами
Я дивилася на дівчинку, яка дубaсить лопаткою напарницю в пісочниці, і думала – фі. Моя дитина ніколи не буде нікого бuти лопаткою. Ніколи і нікого. У будинку, де на полицях музика, далі по тексту.
А потім я народила двох дітей. Один за одним, не приходячи до тями.
З тих пір дівчинка з лопаткою приходить в мої сни. Вона гамселить мене по голові і голосом Шопенгауера запитує: «Ну що? Отримала? Отримала? Ти просто не вмієш їх правильно виховувати! »
Те, що я не вмію їх правильно виховувати, було відкриттям номер 1.
Те, що всі діти – сюрпрааайз! – різні, стало відкриттям номер 2.
• Ось візьмемо дівчинку Соню.
У кімнаті бардак. А давай, кажу, приберемо. Вранці прибирання, кажу, ввечері – мультики. Дівчинка Соня чесно прибирає кімнату і дивиться заслужені мультики.
• А тепер візьмемо хлопчика Сергійка.
Сергій спочатку цікавиться, скільки мультиків він зможе подивитися, якщо прибере кімнату. Про ціну домовляються на березі, справедливо вважає хлопчик Сергійко. Потім Сергій торгується. Він зі смаком скандалить на тему того, що 2 мультика – це мало, і йому потрібно 3. Тому що 3 мультика, матуся, це краще, ніж 2 мультика, мамо, ти якась дурна матуся.
Після цього Сергій будує замок, малює динозавра і розмовляє з іграшковим хом’яком. Потім приходить і повідомляє, що животик хоче їсти, a очі хочуть мультик, а ручки і ніжки зовсім, зовсім не можуть нічого робити.
Я не знаю, як змусити Сергійка прибирати кімнату. Привіт тобі, дівчинка з лопаткою.
• Або ось візьмемо лікаря і щеплення.
Дівчинка Соня боїться лікарів і щеплень. Вона кричить і виривається. Вона б’ється як лев і не йде на поступки. Дівчинка Соня – чесний боєць. У мене – гордо каже чоловік.
Я не знаю, як переконати Саню не боятися щеплень.
Так бачу, бачу тебе, дівчинка з лопаткою, згинь вже.
• Або ось візьмемо: як ти провела день?
Дівчинка Соня дуже любить розповідати, як вона провела день. Як з ранку вона прийшла в школу. Зустріла Ніну. Потім вони пішли на сніданок. На сніданок була несмачна каша, потім була математика, потім вони ходили в буфет, і так коротенько хвилин на 40.
Хлопчик Сергійко інформацією нас не балує.
«Спершу тато привів мене в сад, ми поїли, потім мене побив Максим, потім я побив Максима, потім я спатки, потім тато прийшов. Все! »
Дівчинка Сoня любить заникати свої цукерки в красиву шкатулку, а потім милуватися і перераховувати.
Хлопчик Сергійко любить зжерти свої цукерки, а потім тирити чужі з красивої шкатулки.
Дівчинка Сoня пішла в школу з 6 років. Коли ми були на співбесіді, Соня побачила на столі у секретарки скляну фігурку оленя. Скляний олень! Це ж треба додуматися.
Соня дві години проридала гіркими сльозами про те, що їй без такого оленя тепер світ не милий. Прямо там, в школі, і ридала. Повз ходили учні, суворо дивилися вчителя, а під цим столом злорадно хихотіла дівчинка з лопаткою.
Соня виколупує з пирога родзинки і їсть тільки тісто.
Сергій виколупує з пирога родзинки і їсть тільки родзинки.
Сергій спить днем по дві години.
Соні не спиться днем з двох років.
Я не знаю, це про діти-різні, або про дівчинку з лопаткою, самі придумайте.
Соня ніколи не тягала в рот монетки, намистинки і детальки від конструктора. Ніколи ніколи ніколи.
Сергій радує нас до сих пір. Нещодавно проковтнув монетку і почав задихатися. Якщо б не моя сестра, яка швидко перевернула його догори дригом і витрусила цю монету, то я навіть не хочу думати.
Ні Соня, ні Сергій не вміють ходити в музей. Все, що їх цікавить в музеї, – це поїсти. Поїсти в музеях зазвичай не буває, тому музеї їх не цікавлять. Хеллоу, книги на полицях і дзюркотлива в бачку музика.
Ще я завжди мріяла пекти разом з дітьми. Знаєте, ось ця ідилічна картинка, красива мама в фартусі, а поруч дві причесані дитини вирізають формочками з тіста різдвяне печиво.
У мене було три спроби.
У перший раз з’ясувалося, що у мене небезпечні формочки. Якщо натиснути ними на тісто не з того боку, то можна здорово порізатися. Того разу Соня залила кров’ю всю кухню, у мене трусилися руки, а формочки я викинула.
Друга спроба відбулася вже після того як народився і злегка підріс Сергій. З новими, безпечними пластиковими формочками. З’ясувалося, що Сергій дуже любить тісто. Варто було мені відвернутися, як він їв тісто. Власне, на печиво тіста не вистачило.
Втретє зірки були на нашому боці. Ніхто не порізався, і не кaкaв потім сирим тістом два дні поспіль. Я просто півдня відмивала кухню, коридор, себе і дітей. А потім вирішила – ну його в пень, це печиво.
Але вчора я чогось знову зробила тісто! Лежить в холодильнику, погрожує. Я теж трошки боєць. Пишаюся!
А ось з оленем – проблема.
Ви не знаєте, де можна купити маленького скляного оленя?
Підозрюю, що дівчинка з лопаткою знає.
Але не говорить!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
