fbpx

Колись Іван був першим парубком на все село, всі дівчата самі бігали за ним. А йому Ганнуся до душі припала, став він до неї тишком ходити. А коли дівчина йому сповістила, що дитя у неї буде, Іван зі страху відмовився і втік на заробітки в Молдову. Там пересидів кілька років, а коли заробив гроші на будинок, то повернувся, але не в своє село, а в село тітки, і там збудував будинок. Думав, що все минулося, але в житті нічого так просто не минає

Іван давно жив самотнім життям, бо дружини не стало багато років тому.

Їхній єдиний син поїхав з дому дуже давно, все себе шукав, ніяк знайти не міг, тому і не одружився. А потім, і його раптово не стало, навіть спадкоємців не залишив.

У всьому, що сталося, Іван себе картав. Вважав, що це за його гріх Господь так покарав його.

Колись Іван був першим парубком на все село, всі дівчата самі бігали за ним. А йому Ганнуся до душі припала, став він до неї тишком ходити. А коли дівчина йому сповістила, що дитя у неї буде, Іван зі страху відмовився і втік на заробітки в Молдову.

Там пересидів кілька років, а коли заробив гроші на будинок, то повернувся, але не в своє село, а в село тітки, і там збудував будинок.

Наречена для завидного жениха Івана теж швидко знайшлася. Тітка йому засватала найбагатшу дівчину в селі. Невдовзі і син у них народився, так що Іван був переконаний, що життя вдалося.

Сину вони з дружиною намагалися дати все найкраще, а він цього не оцінив, бо виріс вередливим і невдячним. До чарки прикладався, чим собі здоров’я зіпсував і пішов молодим з цього світу.

Дружина не витримала втрати єдиного улюбленого сина, і незабаром за ним пішла у засвіти, от і залишився Іван один у своїх хоромах.

Все частіше став про свій давній гріх згадувати, став в селі розпитувати через знайомих, як там Ганнуся, але ніхто нічого про неї теж не знав, бо як молодою з села вона поїхала, так ніхто про неї більше нічого і не чув.

Так би Іван і пішов з цього світу у незнанні, якби одного разу на його подвір’я не зайшла молода дівчина. На вигляд їй було років 20, не більше.

Дівчина назвалася Ганнусею і запитала, чи тут живе Іван, а коли почула ствердну відповідь, то стала щиро йому розповідати, за чим вона прийшла.

– А Ви – мій дідусь! – глянула пильно на Івана своїми голубими як небо очима. – Я знаю, мені бабуся про Вас розповідала, тому я і вирішила Вас знайти…

Дівчина щебетала, а Іван плакав як дитина, бо не міг стримати сліз. Бог таки пробачив його! Адже він вже змирився з тим, що самотній на цій землі, а тут його рідна внучка сама його знайшла!

Ганнуся розповіла, що її бабуся Ганна так ніколи заміж і не виходила, народила її маму, і для неї і жила. А потім внучку няньчила, яку в її честь Ганнусею назвали.

А коли Ганнуся виросла, то стала розпитувати бабусю про її життя. Та довго не хотіла нічого говорити, але потім внучка таки вивела її на щиру розмову, і вона їй оповіла свою історію.

Ганнуся через свої канали стала шукати свого справжнього дідуся, і нарешті, знайшла.

Іван плакав як мала дитина, впав на коліна перед образами, і дякував Богу за те, що тепер має для кого жити, бо у нього є рідна внучка!

І хто зна, може і Ганнуся його колись пробачить…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page