Я давно одружена, з Іваном у шлюбі ми живемо разом 22 роки. Я зустріла свого майбутнього чоловіка, коли ми відпочивала з моєю сестрою в одному санаторії влітку. Як би дивно це все не звучало, але він був там разом зі своєю мамою. Я відразу подумала, що за мамин синочок, адже мало коли побачиш, щоб дорослий син відпочивав зі своєю мамою, невже у нього кращої компанії для проведення часу не знайшлося. І в той же час, Іван був такий симпатичний, високий, і занадто сором’язливий, нерішучий, але дуже ввічливий та розумний. Складалося враження, що він дуже добра людина просто.
Ми ж з моєю сестрою були сміливішими і запропонували йому поспілкуватися. Після знайомства з ним я зрозуміла, який це чудовий молодий чоловік, він був дійсно дуже привітним. Іван, в свою чергу, теж дав зрозуміти, що я йому сподобалася: посміхався, дивився в мою сторону, намагався щось ввічливо сказати і зробити мені компліменти. Загалом, у мене про нього склалося хороше враження.
Після того, як ми повернулися додому, я вирішила продовжити і далі спілкування з Романом. Я стала їздити до нього в гості, познайомилася з його родиною. До речі, у нього досить хороші батьки, ми і зараз з ними підтримуємо дуже гарні відносини. Навіть моїй власній матері Іван теж дуже сподобався, у неї про нього лише найкращі враження також. Після року спілкування ми з ним вирішили створити сім’ю, Іван покликав мене вийти заміж за нього.
А вже відразу після весілля я з Іваном разом переїхали жити в однокімнатну квартиру, яку залишила в спадок Іванові його рідна бабуся.
Через 5 років у нас народилася донечка, і ми з чоловіком разом вирішили продати нашу квартиру, а також житло моєї мами та купили більшу трикімнатну квартиру в місті.
Зараз ми живемо вчотирьох: я, чоловік, наша дочка та моя рідна мати.
Спочатку всіх все повністю влаштовувало в нашому спільному проживанні: мама моя жила в самій маленькій кімнаті в квартирі і ніколи не втручалася в наше життя, до нас їй особливо не було діла. Крім того, вона допомагала виховувати нашу донечку, а більшу частину часу проводила на роботі. Усім нам було спокійно, кожен був заклопотаний своїми справами, вдома збиралися, в основному, лише за вечерею.
Зараз мама вже вийшла на пенсію. Загалом, вона змінилася в гіршу сторону чомусь, моя мама постійно лізе зі своїми порадами та настановами, їй постійно потрібно щось нам доводити і командувати нами. Доньці теж щодня розповідає, що та неправильно поводиться і занадто неправильно одягається, як на свій вік. Хоча я можу сказати, що мама помиляється, вона дуже перебільшує щодо цього, у неї якісь дивні бачення.
Та найбільше нам з чоловіком не подобається те, що мама постійно докоряє моєму чоловікові, їй постійно не подобається все, щоб Іван не робив, щоб не говорив.
Виходить так, що двадцять два роки він її влаштовував, їй подобалося абсолютно все, вона говорила, що мені пощастило з чоловіком, що він дуже хороша та добра людина, яку й не знайти в наш час, що я щаслива жінка. А що зараз трапилося? Я, наприклад, не помітила змін у характері свого чоловіка, але може, став ще більш спокійним, загалом, нічого зовсім не змінилося.
Наприклад, маму мою не влаштовує те, що Іван заробляє мало заробляє, на її погляд, або у свої вихідні дні часто їздить допомагати своїм батькам в їх будинку. А після роботи він може пообідати і лягти відпочивати, не дивлячись на те, що вдома ще багато різних справ. Мамі це не подобається, їй хочеться, щоб він по дому щось ще ввечері робив або з донькою проводив більше часу, ніж зазвичай. Але мене абсолютно все влаштовує в моїй власній сім’ї.
У нас нині кожен день якісь непорозуміння, і все це через вічні невдоволення моєї мами. Іван теж мені скаржиться, просить поговорити з мамою, щоб вона не давала йому свої поради та різні вказівки, інакше переїде до своїх рідних, поки мати не зміниться.
Ну що ж мені робити? Я ж з боку спостерігаю за її поведінкою і не впізнаю зараз свою рідну маму. Зараз я знаходжуся між двох сторін і не знаю, як правильно мені вчинити, кого підтримати, щоб ми жили спокійно, як раніше.
Фото ілюстративне.
