Марина не любить запрошувати в гості сестру свого чоловіка. Злата жінка багата, живе в столиці, чоловік добре заробляє, діти навчаються в найкращих вишах.
Інша справа Микола, її брат. Микола після училища повернувся в село до батьків, жив разом з ними, а потім привів невістку додому.
Ірина дівчина, хоч молода, але дуже господарська, усе вміла: готувати, город гарно обробляти, за господарством доглядати.
Всі роки Злата приїжджала до батьків лише на свята, наче гостя. Сяде за святковий стіл, добре знаючи, що вже зготувала Марина, починає виказувати своє незадоволення. Одна страва пересмажена, інша пересолена, те жирне, те сухе, те розварене, і все не так.
Свекри були люди добрі, любили Марину, але й дочку свою розгнівати не хотіли, тому мовчали на всі ці докори. Мовчала й Марина завжди, хоч часто дуже гірко від того було. Микола іноді говорив, щось сестрі у відповідь, ставав на захист дружини, але не хотів суперечки в хаті, тому Злата слів не добирала, не звикла, що їй хтось перечитиме.
Коли Марина виходила на кухню, нести іншу страву, за нею швиденько бігла мати Микола, вибачалася, співчутливо дивилася в очі, просила не звертати на слова доньки, бо хоч вона її і рідна мати, але знає, що Злата погана господиня, а все це говорить за столом через заздрість.
Ледь відбувши Різдво в колі рідних чоловіка, Марина сказала Миколі, що на Великдень вони поїдуть до її мами і тепер їздитимуть туди щосвята. Нехай Злата сама батькам везе якісь страви, накриває стіл, бо їй ніхто не догодить, а Марина більше бачити такого ставлення не хоче.
Нехай самі святкують, можливо, тоді цінуватимуть її.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.