fbpx
Життєві історії
Коли зіграли весілля, Валентина віддала синові всі гроші. Дуже хотіла невістці догодити, та у Марини своя мати є, чужа матір їй не потрібна. Сваха постійно сміється з Валентини, що це за мати така, що нічого про дітей не знає

Коли зіграли весілля, Валентина віддала синові всі гроші. Дуже хотіла невістці догодити, та у Марини своя мати є, чужа матір їй не потрібна. Сваха постійно сміється з Валентини, що це за мати така, що нічого про дітей не знає. Валентина мовчить, незручно їй перед свахою, що діти геть їй нічого не розповідають, не мають часу для матері ніколи

– Я дуже намагаюся не набридати ні синові, ні невістці, не бути нав’язливою! – розповідає приятельці пенсіонерка Валентина Гнатівна. – Ніяких порад, вказівок їм, що ти! І в думках немає. Дзвоню пару раз в тиждень, дізнатися, як справи у внучки, і то молодим в тягар. Як повинність відбувають у телефоні. «Так, ні, нормально!» – і гудки. У невістки взагалі слова зайвого не витягнеш. Не знаю чому. Нічого поганого я їй не робила, навпаки. За матеріалами

Синові Валентини Гнатівна, Костянтину, тридцять п’ять. У нього сім’я: дружина Валерія і трирічна донька. Відносини з невісткою у свекрухи ввічливо-нейтральні, з холодком.

Валентина Гнатівна вже втомилася гадати, чому так: ніяких конфліктів з Мариною у неї ніколи не було, одруженню сина вона щиро раділа, з молодою сім’єю разом не жила ні дня, нічого і нікого не ділили.

Читайте також: 30 років я живу з одруженим чоловіком. Я бачила його дружину на фотографіях, нічого особливого: маленький зріст, незграбна постать і ніс з горбинкою. Володя сам мені нерідко скаржився, що йому з нею нудно і нецікаво. Вона погана господиня. Кожен прожитий день поруч з такою жінкою для нього іспит. Інша справа я – начитана, красива, а готую – пальчики оближеш. Одного дня він вже збирав речі і збирався йти до мене, та дружина все зіпсувала

Спочатку Валентина Гнатівна щиро мріяла подружитися з невісткою. Запрошувала молодих в гості, накривала столи, на весілля зробила їм шикарний подарунок – велику грошову суму, майже на пів квартири. Зняла з рахунку і віддала практично все, що було на той момент.

Але теплих, дружніх відносин, таких, як мріялося, не вийшло – не дивлячись на всі докладені Валентиною зусилля.

– От кажуть, що дурна мати після весілля втрачає сина, а розумна знаходить дочку. Ну, мабуть, я нерозумна, бо дочки так і не знайшла, – зітхає Валентина Гнатівна. – У нашої Марини своя мама є, чужа їй не потрібна. Сваха від них не вилазить. Їй все доповідають, вона все знає: що вони купили, куди поїхали, які плани на життя. А я там зайва, нікому не потрібна.

Валентина Гнатівна зітхає.

– Минулого тижня кинулася, думаю – треба зателефонувати, давно щось не чула їх. Набрала синові раз, другий, третій – ніхто не відповідає. Марині дзвоню – те ж саме. Пів дня ходила з телефоном в руці, набирала час від часу, чекала – думаю, може, зателефонують! Вся стривожилася!

– Подзвонила б Марининій мамі! – радить приятелька. – Вона, напевно, в курсі.

– Врешті-решт так і зробила, ага. Кажу свасі – а де наші? А вона мені з такою насмішкою – так вони ж в Грецію полетіли в п’ятницю! Типу, що за матір, не знає таких речей. А звідки мені знати щось? Мені ніхто ні слова не сказав ні про яку Грецію!

– Правда, ні словом не обмовилися? Приголомшливо! Вони ж не за день полетіли напевно, з дитиною! Планували, обговорювали поїздку, збиралися, квитки купували, квартиру залишали на сигналізації.

– Я теж не розумію, чому не сказати було? Я їх що, не пустила б, або з ними попросилася? Смішно навіть! Полетіли вони в п’ятницю, а в середу до цього ми розмовляли з Мариною по телефону, як завжди ні про що. Я її запитала щось про вихідні, вона мені сказала – так нас вдома не буде. Ну я не стала з неї кліщами тягнути, чому не буде. Хіба мало, може, в Ашан за продуктами поїдуть. А тут он що! І ні слова про Грецію! Ні, ну я розумію, що звітувати і доповідати мені вона не зобов’язана. Хто я така.

– А син що? Він чому не сказав?

– А синові вічно ніколи. Я йому подзвоню – він то за кермом, то на роботі, то на нараді, а то так і зовсім взяти не може телефон. З ним ми тільки по справі спілкуємося, швидко, в декількох словах.

– Зрозуміло.

– І весь час я дурненькою якоюсь виглядаю в очах свахи. Наприклад, про те, що Марина чекає дитину, я дізналася мало не за місяць до того, як дитя з’явилося на світ. Бачимося не кожен день, від сили, може, на місяць раз, живіт у неї невеликий був, та я й не придивлялася до її фігурі. Сваха мені щось про онуків сказала, а я їй – мовляв, та коли ще ці онуки будуть. Звичайно, подивилася вона на мене, як на дурну. Може, каже, через пару тижнів вже і будуть! А я – хлоп-хлоп очима, та й годі. Так було неприємно, жах. Отак і живемо якось не по-людськи, відчуваю себе самотньою і нікому не потрібною, але ж вони найрідніші мені люди. Можна сказати, єдина моя рідня.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Related Post