Так склалося, що своїх дітей у мене не було. З чоловіком я прожила 30 років, Бог не дав нам дитя. Коли ми ще жили разом, то якось розраджували один одного, а потім чоловіка не стало, і я в 50 років стала вдовою.
У мене був невеликий будинок, але в чоловіка золоті руки були, то ж він ще за життя там все гарно облаштував. І город коло хати в мене є, і господарку я завжди тримала. День за днем за роботою минав, от ночами було сумно. У інших – діти, внуки, гамір на подвір’ї, а у мене тиша.
Але одного разу все змінилося. Приїхала до мене моя двоюрідна сестра з дочкою. І розповіла, що дочка, якій тоді було 17 років, дитину чекає. Батько цієї дитини як почув новину, то відразу поїхав з їхнього села.
Сестра плакала, що тепер осоромить її дочка між людьми, тому просила мене, щоб дівчина якийсь час пожила зі мною. А всім в селі вона скаже, що її Лідочка вчитися в столицю поїхала.
Цій новині я дуже зраділа. Лідочка залишилася у мене, характер мала примхливий, але я все списувала на її стан. Намагалася вгодити з усіх сил, щоб вона себе у мене добре почувала.
Через кілька місяців Ліда народила чудову дівчинку, назвала дитину Вірою. Побула у мене з малюком ще рік, а далі стали вони з мамою думати, що робити далі. Одного разу я підслухала їхню розмову і зрозуміла, що вони хочуть віддати дитинку в дитячий будинок.
Я стала проситися, щоб вони мені дівчинку залишили, я б ростила її як рідну, адже за цей час я встигла прив’язатися до цього маленького янголятка.
Ліда подумала, і погодилася. Вона поїхала в місто, влаштувалася на роботу, а до нас з Вірочкою приїжджала по можливості. Спочатку це було щотижня, потім – раз на місяць, а потім вийшла заміж і зовсім перестала їздити, бо чоловікові своєму правду про дитину не розповіла.
Таким чином, Віру виростила я. Дякувала за це Богу щодня, адже дівчинка росла дуже розумною, допитливою і працьовитою. Добре вчилася в школі, а потім поступила в університет. Вчилася на державній формі навчання, ще й стипендію отримувала.
Додому з пустими руками ніколи не приїжджала, завжди якісь гостинці привозила. А одного разу приїхала така щаслива, що аж сяяла від щастя. Віра повідомила, що один дуже гарний хлопець зробив їй пропозицію, і вона погодилася.
На наступні вихідні вона привезла нареченого додому, щоб познайомити нас. Хлопець і справді мені дуже сподобався, то ж я раділа за Вірочку, що у неї все так добре сталося.
Вони одружилися і стали жити у Андрія. Хлопець був єдиним сином у своїх батьків, там родина була дуже заможна. У свої 25 Андрій вже керував сімейним бізнесом, будував будинок.
Коли закінчили будівництво і все в домі обставили за останньою модою, покликали мене на новосілля. В таких хоромах за своє життя я ще ні разу не була.
Аж сльози на очі навернулися, коли подумала, що рідна мама від моєї Вірочки відмовилася, а Господь ось як їй все компенсував. Головне, що чоловіка доброго дав, разом вони ще більше зароблять.
Але справжній сюрприз чекав на мене, коли Андрій запропонував мені переїжджати до них. Він сказав, що коли вперше почув історію Віри, то був розчулений до глибини душі. Тому він вважає, що Вірі буде краще, якщо я житиму з ними.
Ось так доля винагородила і мене. Але головне, що у Віри тепер все добре.
Нещодавно нас розшукала мама Віри. Ліда від людей дізналася, що її дочка тепер дуже добре живе, тому пробувала нагадати, що вона її мама. Але Андрій Ліду навіть на подвір’я не впустив і додав, щоб вона назавжди забула дорогу до них.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
