Ми з дружиною Наталкою прожили майже 8 років разом у шлюбі.
За весь цей час багато чого було у нас, можна сказати, багато чого побачили ми з нею вдвох, але все здолали, як би не поверталося життя, не дивлячись ні на що. І спільний великий кредит, і проблеми з недугою, і різні непорозуміння, які бувають в кожній сім’ї. Але ми обоє дуже хотіли стати батьками. Але все це було марно, на жаль.
З часом я часто став затримуватися на своїй роботі, там познайомився з чудовою жінкою, закохався, хоча сам не очікував цього. Але хіба серцю накажеш?
А коли Наталя дізналася про все, то відразу подала на розлучення, я спокійно погодився, адже моя душа належала іншій тоді і це зовсім не залежало вже від мене.
Я тоді з чистою совістю залишив Наталі квартиру, забравши лише свої особисті речі, і переїхав в будинок, який дістався мені від моїх рідних батьків. Там і оселився з Оленою (своєю новою жінкою).
Мені здавалося, ми з дружиною зовсім різні. Один одного не розуміємо, спільних інтересів не залишилося у нас зовсім. Я більше по ній не сумував за нею, не хотів знати як її справи, вважав, що починаю життя з початку. Мені здавалося, це кінець.
Цілий рік ми практично з Наталею не спілкувалися. Я знав, що вона когось знайшла, та й я не шкодував про свій вибір.
Олена була дуже доброю господинею, смачно готувала, вдома завжди було чисто та затишно, вона теж мріяла про дітей та заміжжя, але я поки не поспішав.
Пізніше я почав часто ловити себе на думці, що думаю часто лише про минуле в сім’ї. Гортаю старі фото, дивлюся наше з Наталею весільне відео. Така красива та така рідна моя дружина. Невже, все в минулому? Мені зовсім не вірилося в це.
Я став тоді писати їй, вона відповідала мені через раз, але якщо відповідала, то говорили ми з нею довго, здавалося безкінечно, адже у нас так багато спільного було. Про все що було, про наші спільні поїздки, справи, навіть мрії були завжди одні на двох.
І, хоча все було вже в минулому, Наталя мені просто зізналася, що сумує, шкодує про те, що подала на розлучення, що ми не поговорили, не розібралися ще тоді, що це просто захоплення, яке може швидко минути.
Думала, я прокинусь і зі небажання втратити її, буду боротися. Але чомусь я не став. Потім знову розмови згорталися, і знову було затишшя.
Ще десь, приблизно, через пів року вона раптово написала та запропонувала зустрітися. Я був дуже радий, ніби весь час цього і чекав. Але коли побачив її – здивувався дуже.
Моя колишня дружина вже чекала дитину, це було видно, це дуже здивувало мене. Я знав, що вона дуже цього чекала, але, незважаючи ні на що, все одно виглядала якось нещасливою.
Наталя мені сказала, що все ще щиро кохає мене, хоча і не пробачила моє зрада, що виходить заміж скоро. Ця людина не зовсім той, хто їй потрібен і про кого вона б мріяла, але вона сподівається стати щасливою поряд з ним, адже чекає дитятко і попросила мене більше їй не писати.
Я йшов звідти в змішаних та незрозумілих для мене почуттях. Невже, все втрачено, і більше нічого не повернути мені ніколи? Я сам все втратив, сам не знав, чого хочу. Але може, хоча б в повній сім’ї вона знайде те, що шукала.
Я постарався жити своїм життям, думав, що так лише буде краще для всіх. Не відволікаючись на минуле, яке вперто тягнуло мене назад.
Я багато працював, відпочивав з Оленою не запитував і не цікавився, як справи у Наталі, не писав як вона й просила мене.
Але, одного разу, я на посиденьках з друзями мій один друг згадав про неї сам. Сказав, що знає її чоловіка та дивувався, як вона з ним живе.
Говорив, що людина він зовсім недобра, має характер складний. Що вдома то майже не буває. Дуже шкодував мою дружину та дивувався, як вона може бути з ним щаслива.
А я не знаю, що йому сказати. Я так сподівався, що вона, нарешті, отримає те, на що заслуговує, адже почуття мої не минули до неї, а до Олени вони охололи дуже швидко. я й сам не очікував ніколи, що вийде саме так.
Сімейну ідилію, а тут така людина. Невже, все через те, що вона чекає дитину? Через бажання мати дитину? Можливо, мені варто допомогти їй? Забрати їх до себе? Щоб ми сім’єю знову разом жили, я дитя її прийму, як своє рідне. Але ж вона не піде. Залишати я це теж не збираюся.
Але внутрішній голос мені говорить, що я не маю права втручатися в чужу сім’ю. Але я досі її кохаю і хочу зберегти саме нашу сім’ю.
Я не знаю з чого мені почати. Як зробити її і себе щасливими?
Фото ілюстративне.
