fbpx
Життєві історії
Коли я зрозуміла, що ні син, ні невістка не цікавляться моїм життям, вирішила, що свою квартиру я віддам чужій людині. Галина зараз у скрутному становищі, тому я і їй допоможу, і собі. Але коли про це почули мої родичі, відразу здійняли шум, що я поступаю неправильно відносно свого рідного сина

– Ольга мене ніколи не любила, бо вважала, що я втручаюся в їхню сім’ю! – сумно розповідає 60-річна Тамара Павлівна. – А що я такого надзвичайного хотіла? Іноді просила сина про невелику допомогу – шафу пересунути чи карнизи причепити. Минулої осені до сестри хотіла на дачу якийсь мотлох відвезти, сина попросила приїхати на машині. Він погодився, але невістка все переграла, дзвонить і каже:

– Совісті, мовляв, у вас немає, у Олега робота, кредит, маленька дитина! А Ви його в єдиний вихідний тягнете на дачу, до того ж ще й чужу. Він і так дитину не бачить і не відпочиває нормально! Викличте собі таксі і їдьте самі! Я кажу, Оля, а ти таксі мені оплатиш? А вона – з якого дива я взагалі вам маю щось оплачувати? Відчепіться вже від нашої сім’ї – і слухавку кинула.

Я синові подзвонила, кажу, знаєш, синку, не треба мене везти, я поїду на електричці! Думала, він хоча б про людське око скаже, мамо, та ти що, яка електричка, але ні! Каже – ну, як хочеш. Поклала я слухавку і думаю – ну все, немає у мене більше сина! Потрібно в цьому житті самій давати собі раду.

З невісткою Ольгою відносини у Тамари Павлівни не склалися з самого початку. Ольга весь час, що називається, тримала дистанцію. І навіть коли народився онук, нічого не змінилося.

– Не хоче Ольга ні бачити мене, ні спілкуватися зі мною, – розповідає про невістку Тамара Павлівна. – Я чесно намагалася налагодити відносини – не змогла. Вирішила, що буду спілкуватися тільки з сином. Але і тут знову все не так! Дзвоню вечорами, відриваю його від сім’ї, а вже якщо прошу приїхати, допомогти, то і взагалі я ворог.

Врешті решт Тамарі Павлівні все це набридло, і вона вирішила більше не дзвонити і не набридати молодим. А нещодавно жінка гуляла в парку недалеко від свого будинку і познайомилася з дівчиною.

– Дивлюся, дівчина сидить на лавці і плаче! – розповідає Тамара Павлівна. – Я відразу помітила, що вона дитину чекає. Підсіла до неї, кажу, може, я зможу чимось вам допомогти? Не плачте, все буде добре, у вас, дивлюся, скоро дитинка буде! З’ясувалося, що йти їй нікуди, хлопець кинув, з кімнати виселяють, до батьків в такому вигляді заявитися вона не може, та й далеко вони живуть. Не довго думаючи, я взяла її за руку і привела до себе додому.

Про погане я не думала взагалі! Кажу, світ не без добрих людей! Квартира у мене велика, трикімнатна, син давно живе окремо, я йому не потрібна. Заселила я дівчину в його кімнату, живи поки! Вона – у мене грошей немає! Я кажу – так не потрібні мені гроші. Пізніше розберемося.

З’ясувалося, що дівчину звати Галина, їй двадцять шість років, і народжувати їй уже через півтора місяці. Через кілька днів після цього Тамара Павлівна захворіла і потрапила в лікарню. Галина ходила до неї кожен день, носила теплу їжу, дбала. Синові про те, що трапилося Тамара Павлівна навіть не повідомляла.

Потім Галина народила донечку і разом з нею повернулася до Тамари Павлівни. Жінки живуть разом уже сьомий місяць. Галина виявилася дуже хорошою людиною. Дівчина з задоволенням слухає поради по догляду за дитиною, до чогось прислухається, а від чогось відмовляється. І Тамара Павлівна не ображається. Просто ділиться досвідом, і дуже радіє, якщо якісь її поради підходять.

Тамара Павлівна прив’язалася до Галини і до її дитині більше, ніж до своїх рідних.

– Більше ніж півроку пройшло, а син навіть не дзвонить. Тому я вирішила заповіт оформити. На Галину! Ну а що, вона мені як дочка, а її дитина – як внучка. Нехай краще їм дістанеться від мене щось, ніж невістці Ользі.

Тамара Павлівна зателефонувала синові і розповіла про своє рішення.

– Що тут почалося! Дзвонять по п’ять разів на день тепер, хвилюються за мене. Невістка навіть вибачилася.

Нещодавно Тамарі Павлівні подзвонила і сестра – мабуть, накручена сином.

– Що там, каже, у тебе твориться, ти кого в будинок притягла? Ти, мовляв, що, сама не розумієш, що це ненормально – якась чужа людина за пів року стала тобі ближчою, ніж рідна дитина? Сама подумай – чи потрібна їй ти, чи твоя квартира. Не буде ж вона горщики з під тебе носити, мовляв. Я кажу, Анно, а хто буде? Невістка? Смішно. Син? Навряд чи. Онук? З якого дива, ми чужі люди. Скоріше вже Галина допомагатиме, ніж вони.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page