Мої тато й мама мають трьох дітей. Я у них найменший син.
Роки минали. А як прийшов час та я збирався вступати навчатися до інституту, тато й мама мені постійно стали говорити:
– Можливо, ти, Михайле, залишися жити тут з нами. Ти вже мужній у нас, будеш господарем в нашому обійсті, допомагатимеш нам в усьому. Ми вже з твоїм батьком давно немолоді люди, нам самим важко, залишайся з нами в селі, ми так з батьком сподівалися на тебе.
– Тато, мамо, вибачте, але і не просіть навіть. Старших дітей ви вдома не тримали, вони давно в Київ поїхали, навчалися там, отримали хорошу освіту, мають гарну роботу, тепер живуть добре там. А мені що? Ваші свині, корова, город та ферма залишається? Чи ви думаєте, що в мене мрій немає, чи я не хочу кращого майбутнього для себе? Ні-ні, я не хочу жити в хаті в селі!
Батько мій відразу, після цих слів, засмутився, мама плаче:
– Ніколи в житті отак не подумала б, що маючи трьох своїх рідних дітей я сидітиму на старості років з батьком в порожній хаті. І ти нас ось так просто залишиш?
Ще й тато вже став просити. Загалом, щодня батьки зі мною мали одну і ту ж розмову.
Врешті вмовили мене, шкода тата й маму мені, вони так душевно мене вмовляли.
Я таки залишився з батьками.
Порався по господарству. В усьому допомагав татові й мамі, вони теж про мене дбали і грошей не шкодували ні на що.
Минули одні жнива. Потім рік за роком минув. Я в селі познайомився з Ольгою, вона на фермі дояркою працювала. Вже одружитися збиралися, та тато з мамою стали говорити, що потрібно хліб збирати, жнива на носі, не до весілля нам зараз, та й грошей ще мало, не відклали на святкування.
Ольга згодна була почекати, адже у нас щирі почуття були.
Минула осінь, весною я знову заговорив про весілля, але батьки сказали, що влітку весілля святкуватимемо, адже до сівби потрібно готуватися. Посіяли поле.
Влітку мамі недобре було, вона занедужала, я допомагав їй все, усе робив з батьком. Ну, зрозуміло, яке ж там свято, я доглядав за ненькою.
Ось знову минув час, мамі стало краще. Жнива на носі. Ну, думаю, закінчаться жнива, я точно одружуся.
А коли зібрали пшеницю, дізнався, що до Ольги свати приходили. Скоро весілля у них. В грудні.
Роки так швидко минають, бачу, що я залишуся один. Але що робити? Раніше батьків не залишив. А зараз вони старенькі, часто недужають, як їх зараз залишити?
Фото ілюстративне.