З Данилом ми майже рік тому одружилися. Відразу після весілля жити стали в моїй однокімнатній квартирі. Це влаштовувало нас обох, на той час.
Я тоді якраз ще працювала на дуже хорошій роботі та отримувала досить таки хорошу заробітну плату.
Моя кар’єра стрімко йшла вгору і я сказала Данилу тоді відразу, що не хочу і не планую поки йти в декрет, а буду працювати, ми відкладатимемо гроші, купимо більшу квартиру, а потім думатимемо про діток. Данило нічого проти цього не мав і тоді відразу зі мною погодився.
Але єдиний мінус в моїй роботі, і тут не посперечаєшся, було те, що я часто їжджу у відрядження, навіть іноді можу не бути вдома днів 4-5, тобто весь тиждень можу бути відсутньою.
Якось я, коли поверталася з останніх відряджень, стала помічати, що в моїй квартирі щось не так, як було завжди. Господиня це завжди відчуває, думаю, що жінки мене зрозуміють.
То каструлі стоять не там, то речі не так лежать.
Мій чоловік зовсім готувати не вміє, я, їдучи, завжди залишаю йому приготовлену їжу розфасовану по контейнерах, а кілька разів приїжджала та бачила, що каструлею користувалися, сковорідка теж вимита недавно, а їжа в холодильнику так і стоїть, як я її залишила, чоловік нічого не їв, нічого абсолютно не брав.
– Можливо, є у нього хтось? – припустила моя подруга, з якою я поділилася своїми сумнівами, – ти за поріг собі, а він її в ваше сімейне гніздечко веде?
Мені ця думка здавалася такою недоброю, але нічого не було більше: ні таємних дзвінків, ні смс, ні паролів на ноутбуці, або телефоні.
І я вирішила перевірити чоловіка. У чергову поїздку я сказала чоловікові, що повернуся в п’ятницю ввечері, хоча знала, що приїду в четвер. Я спеціально взяла квитки так, щоб приїхати вже практично перед сном.
Відчинила двері своїм ключем двері, тихенько увійшла. По квартирі пливе запах свіжоспечених пирогів, на кухні чутно веселий жіночий голос.
А потім я швиденько туди пішла, адже вже розуміла, що я там можу побачити.
Чоловік дуже здивувався моїй несподіваній появі в той момент.
– Ой, ти повернулася, – а навпроти нього за столом сидить в піжамі та бігудях, мама мого Данила.
Виявляється, це мама за свого єдиного сина так хвилювалася, що як тільки-но двері за мною закриються, як вона біжить до нас швиденько і господарює в квартирі моїй. І борщі свіжі варила, і пироги улюблені їх пекла, і ночувати залишалася щодня, коли мене не було.
Подруга мені сказала, щоб я раділа, що це саме мама ходила до чоловіка мого, але я не знаю зовсім чи радіти мені. Виходить, що мені ніхто про це ніколи не говорив. Чому?
– Ну що тут такого, – виправдовувався Данило, – мама ж приходить, коли ти не вдома, не дратує, не втручається в наші справи.
Але мені якось не хочеться цього, адже це квартира моя, а мама Данила лізе скрізь, бере усі мої речі, риється в шафі. Звідки я можу знати де вона ще риється і які речі видивляється мої, коли вона крадькома все перевертає і скрізь речі не так лежать? Я ж бачу.
Якщо така добра у мене свекруха, то чому вона не приходе тоді, коли я є вдома, а лише тоді, коли мене немає? Навіть коли я у відрядження поїхала, то чому приховувати те, що вона ходить до нас? Я щось нічого не розумію. Що це за підхід такий? Чи вони задумали щось?
Фото ілюстративне.
