fbpx

Коли я вирішила вдруге вийти заміж, син був дуже проти. Я, як могла, намагалася налагодити їх відносини, але марно. І коли мені прийшлося обирати, звичайно, я вибрала сина. Михайло пішов, і тепер я дуже шкодую про це. Син виріс і виїхав закордон, а я залишилася одна

В свої сімдесят до самотності я давно звикла. Відколи син одружився, так я одна і залишилася. І лише тепер розумію, що колись зробила велику помилку, думавши в першу чергу не про себе, а про сина.

Сина я теж ростила одна, бо розлучилася з чоловіком ще в тридцять років через його постійні зради. Синові Андрію було на той момент чотири роки. Колишній пішов, ніяких зв’язків не підтримував, і де він зараз, я не знаю. Про сина він теж забув – ні аліментів, ні допомоги, ні зустрічей не було.

Я довгий час жила одна з сином, але потім в моєму житті з’явився один чоловік. Дуже хороший! Але, Андрій його не прийняв, зовсім. Андрійкові тоді якраз вісім років виповнилося, мені тридцять чотири було. Рік ми зустрічалися, згадую той рік, як казку. Я не вірила, що так буває. Ми вирішили одружитися і жити разом. Познайомила їх з сином. І, от не пішло у них з самого початку. Михайло, чоловік мій, вже й так до нього, і сяк. І подарунки купував, і у футбол з ним грав. Але Андрій уперся – не треба нам нікого, мовляв! Ні в яку! Скандалив, істерив, один раз навіть з дому втік, ледве його знайшли.

Я, як могла, усіма силами намагалася налагодити їх відносини і з одним говорила, і з іншим, але марно. І коли мені прийшлося обирати, звичайно, я вибрала сина. Михайло пішов, як раз після втечі Андрія. Це вже було останньою краплею для всіх. Через кілька років Михайло одружився з гарною жінкою, діти у них народилися, двоє синів, зараз внуки вже є. І досі добре живуть, душа в душу. У нас дачі поруч, бачу їх щороку. Звичайно, таких чоловіків, як Михайло, вдень з вогнем не знайти. Таких чоловіків зараз дуже мало.

А я так після того випадку ні з ким і не намагалася більше зійтися. Ростила сина. Там дев’яності настали, стало зовсім не до любові, стояло питання, як вижити. Андрій виріс, одружився перший раз, потім другий, потім з другою дружиною і внучкою поїхав за кордон. Там тепер живуть, телефонують кілька разів на місяць. А я ось тут доживаю, одна. Ні, я не скаржуся. Кажу ж, боюся тільки одного – що мене не стане, а цього ніхто і не помітить.

Тепер я впевнена, що неправильно тоді вчинила, прогнавши непоганого чоловіка. Тепер я можу тільки самотньо спостерігати за його щастям. Тоді я вибрала сина, а він все одно не оцінив, живе своїм життям, захотів – одружився, захотів – поїхав, заради матері він не поступився нічим. Треба було і мені в свій час думати більше про себе. Була б зараз сім’я, можливо, інші діти-внуки під боком, і не було б такого щемливого почуття самотності… В моєму віці самотність – це дуже страшно. Хочеться, щоб поруч була людина, але я втратила свій шанс.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page