fbpx
Життєві історії
Коли я вийшов на поріг дитячого будинку, то побачив там щасливу тітку Марію і Артемчика. Я підбіг до неї, обняв її і розплакався, як маленький хлопчик, від щастя, що у мене, нарешті – то знову є сім’я

Колись у мене була сім’я, як, напевно, у багатьох, були мама, тато і я. Але мама потрапила до лікарні і скоро її не стaло. Тато з горя почав заглядати в пляшкy, у нас часто не було вдома, що поїсти, в школу я став ходити брудний і голодний, у мене впала сильно успішність. Джерело

До нас прийшли з оргaнів опіки, сусіди викликали, вони хотіли мене забрати, але тато їх упросив і вони залишили мене вдома, але батькові сказали, що прийдуть до нас через місяць.

Після їх відходу тато пішов в магазин купив продуктів, і ми з ним взялися за прибирання квартири, тато з тих пір не пuв.

Одного разу він прийшов і почав зі мною розмову, про те, що він хоче мене познайомити з однією жінкою.

Коли я запитав тата, він, що більше не любить нашу маму, то тато мені сказав, що любить маму, і до цього дня, але нам це треба, щоб оргaни опіки від нас відстали.

Ми пішли в гості до тітки Марії, мені вона дуже сподобалася, у неї був син Артем, молодший за мене на два роки, ми з ним добре порозумілися.

Читайте також:ЯКИЙ У ВАС РОЗМІР ВЗУТТЯ, ТАКИЙ І ХАРАКТЕР. У МEНЕ ВСE СПIВПAЛО НА 100%

Коли ми прийшли додому, я татові сказав, що тітка Марія дуже хороша, і тоді через місяць ми переїхали жити до тітки Марії, а нашу квартиру, ми вирішили здавати в оренду.

Тільки життя почало налагоджуватися, як прийшла знову бiда в наш будинок, у мене не стaло тата.

Через три дні прийшли працівники оргaнів опіки і забрали мене в дитячий будинок.

Тітка Марія приходила до мене майже кожен день, вона тим часом збирала документи, для того, щоб мене забрати додому.
І ось одного разу, коли я вже і віру втратив в те, що колись мене заберуть додому, мене викликала директор і мені сказали, що я їду додому.

Коли я вийшов на поріг дитячого будинку, то побачив там щасливу тітку Марію і Артемчика.

Я підбіг до неї, обняв її і розплакався, як маленький хлопчик, від щастя, що у мене, нарешті – то знову є сім’я.

Я плакав, а тітка Марія мене заспокоювала, і тоді я сказав їй:

«МАМО, ТИ НІКОЛИ не пошкодуєш, ЩО ПОВЕРНУЛА МЕНЕ ДОДОМУ, СПАСИБІ ТОБІ ВЕЛИКЕ».

Ми повернулися додому, я продовжив вчитися в школі, в якій навчався раніше.

Час пролетів дуже швидко, я закінчив добре школу і вступив до інституту, після інституту, мене запросили працювати на завод, спочатку робітником, а потім я пішов по кар’єрних сходах, зараз я начальник цеху.

У Артема теж все добре склалося, ми з ним брати, нехай не по кpoві, а по суті, ми брати.

Ми вже дорослі кожен має свої сім’ї, але кожні вихідні ми приїжджаємо до нашої мами на її фірмовий борщ з пампушками з часником.

Мама дуже рада нашим візитам, а наші дружини дуже люблять нашу маму, вона для них швидше подружка, ніж свекруха.
Я дуже вдячний долі за те, що тато тоді зустрів мою маму Марію, адже якщо б не вона, я не знаю, як склалося б моє життя.

Ще дуже вдячний моїй мамі за те, що вона для нас з братом робила і робить, вона нам дуже допомагає, тим, що вона є на цьому світі.