Хочу сказати, що перший раз я виходила заміж з великого та щирого кохання. Згодом у нас з’явилося дитятко, але сімейне життя наше з Русланом щасливим важко було назвати. Спочатку жили ми з ним у свекрухи, вона мала дуже непростий характер, потім стали орендувати окрему квартиру, та Руслан тоді знайшов іншу. Чоловік часто десь затримувався, нічого не пояснюючи мені, на вихідних міг просто піти з дому, пояснював тим, що у нього справи. Я відмовлялася вірити в зради – щиро кохала і вірила йому, але все стало на свої місця, коли одного разу він просто прийшов з нею додому.
Тоді дитині нашій вже третій рік пішов, але я намагалася зробити правильний вибір, думаючи про своє майбутнє і майбутнє свого сина, розлучилася з чоловіком і повернулася жити до своїх до батьків.
Скільки тоді мені довелося вислухати від них, щодня мені розповідали, що вони мене попереджали: з цим хлопцем у тебе нічого хорошого в сімейному житті не складеться зовсім. Але я все одно Руслана кохала ще дуже довго, незважаючи на розлучення.
Мені трохи стало простіше тільки тоді, коли він поїхав з міста. Я подала на аліменти, але він зовсім не спішив мені щось перераховувати.
Згодом з другим чоловіком мене познайомили наші спільні друзі, мало не оглядини влаштували, хоч і передбачалася проста зустріч за невеличким столом з найближчими друзями.
Ну так, Олег – симпатичний, добрий, є у нього своя машина та квартира, ми сподобалися одне одному. А найбільше мені сподобалося його ставлення до моєї дитини: малюкові на той час вже було 4 роки, а він з ним як на рівних розмовляв, щось там мило щебетав до нього, сміявся, був дуже щирим та привітним.
Олег був дуже щедрий, особливо до моєї дитини. Як виявилося, він ніколи не стане батьком, він мені відразу сказав про свої проблеми, адже давно дізнався про це, тому усією душею полюбив мого сина, як рідного йому. Та й добре, я більше діток тоді і не планувала.
Після того, як ми одружилися, мій син називати вітчима татом. Я навіть десь в глибині душі ревнувала – адже тато у нього той, кого я найбільше любила. Але все було добре, побачила який добрий взаємозв’язок у цих двох, не стала заважати. Жили ми в добрі і злагоді.
Жили ми добре: чоловік відмінно заробляв, щоліта ми усі разом їздили відпочивати на море, а взимку завжди за кордон. Мій син за наполяганням нового тата ходить на спортивні секції, отримує там медалі, та й до сих пір вчиться добре, він дуже тішиться, коли тато його хвалить. Йому вже 16 років, але проблем не було навіть в підлітковому віці, спасибі чоловікові за виховання.
Все б нічого, але пів року тому у нашому житті знову з’явився колишній чоловік. Знайшов мене в соцмережах, став запрошувати до себе додому, вибачається, каже, що зрозумів свою помилку, яку зробив в молоді роки: недавно не стало свекрухи, він повернувся додому і живе в її квартирі. До речі, після розлучення ми з моєю колишньою свекрухою взагалі не спілкувалися, навіть не телефонували одна одній.
Я спочатку не хотіла їхати, але потім розуміла, що лише одного його щиро кохала і досі збереглися ті почуття в душі, і я нічого не можу зробити з цим, серцю не накажеш. Спочатку ми просто поговорили про минуле: він ще раз був одружений, але життя особисте теж не склалося, а потім розлучився, всього півтора року вони прожили разом. Дітей, крім нашого сина, немає.
Руслан став вмовляти мене повернути все назад – мені розлучитися і знову з ним зійтися, а сина – забрати жити до нас, адже ми його батьки, якщо будемо разом, то усім буде добре.
Я довго не наважувалася на такий крок, але зрозуміла – все, я маю бути поруч з людиною, до якої у мене лежить душа, лише так буде правильно.
Розмова з сім’єю була непростою. Сумно було дивитися на обличчя чоловіка і сина, але якщо чоловік сказав, що завжди міг очікувати від мене всього, чого завгодно, то син був дуже здивований і навіть заплакав. Він сказав твердо: “Іди, мамо, куди хочеш, але тата свого я не залишу!” Я йому пояснювала, що його справжня сім’я – це я, він і його рідний батько Руслан. Син сказав, що у нього тільки один батько, – це Олег і інших він не визнає. У мене вже створюється враження, що Олегу це вигідно, адже дітей у нього не буде, тому він мого сина налаштував так.
Я розумію, що багато в чому винна я, але як бути далі, якщо я кохаю Руслана? Назад все одно дороги немає: чоловік подав на розлучення, а я живу з колишнім. Син до нас не приходить, іноді я йому дзвоню, він відповідає коротко і сухо. Я могла б сина забрати додому, але він цього не зрозуміє, не хоче і все до нас.
Як мені переконати сина піти від чужої людини в рідну сім’ю? Ми ж його батьки, зараз у нас все добре, лише не знаємо, як пояснити все синові.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
