Так вийшло в житті, що у мене постійно були прохолодні відносини зі своїми батьками. Навіть ще в дитинстві, пам’ятаю, вони не приділяли мені належної уваги, як має бути до своєї дитини, і завжди спихали то на бабусю, то на тітку мою.
Я завжди дуже сильно через це хвилювалася та сподівалася, що коли я вийду заміж, у мене нарешті з’явиться велика та дружна сім’я.
Я навіть свого чоловіка вибирала за відповідними ознаками – з повної, благополучної, дружної сім’ї, що цінує затишок та гармонію в своєю будинку. Коли зустріла такого чоловіка для себе, то була дуже рада тому, що його родичі мене добре прийняли до себе в свою сім’ю.
Я завжди намагалася справити на сім’ю Петра добре враження. Сама запропонувала йому, щоб він мене з ними познайомив якнайшвидше, ініціювала гарну зустріч для них в нашому будинку та намагалася підтримувати контакт через соціальні мережі і телефон.
Рідні чоловіка частенько кликали нас до себе в гості на свята, і я встигла відчути себе частиною їх великої родини. Якщо в святкові дати у нас не виходило зустрітися, я всім їм передавала гарні подарунки.
Як мені здавалося, у мене вийшло подружитися з його сестрою Петра та встановити досить таки теплі і довірчі відносини з його бабусею. Вони навіть обіймали мене при кожній зустрічі та іноді допомагали порадами, завжди горнулися, наче до рідної.
Так, як від власної рідні я не отримувала нічого подібного, навіть найменшої уваги, ці відносини стали дуже цінними для мене. Я отримувала від них те, чого мені так не вистачало всі роки життя: відчуття тепла та потрібності, що в тебе є рідні люди, які завжди підтримають, допоможуть, ніколи не залишать тебе одну в скрутну хвилину.
Однак через якийсь час зовиця почала віддалятися від мене – стала рідше ініціювати спілкування зі мною, і в якийсь момент припинила щось обговорювати, перейшовши на сухі відповіді.
Бабуся чоловіка як і раніше ставиться до мене добре, але постійно просить мене, щоб я якомога частіше допомагала їй на дачі, і уважно стежила за порядком в своєму будинку, що з моїм графіком роботи дуже складно зробити, і тому вона ображається.
Загалом, через приблизно півтора року шлюбу я зрозуміла, що щось пішло не так.
Коли я почала розпитувати свого чоловіка про ставлення його родичів до мене, він в якийсь момент зізнався, що я їм “не дуже подобаюся”.
З’ясувалося, що його мати з батьком завжди сватали йому в дружини іншу жінку ще задовго до нашого знайомства, і були засмучені його вибором.
За його словами, у його сестри ніколи не було до мене дружніх почуттів, і вона спілкувалася зі мною лише з ввічливості. Бабуся – це єдина його родичка, всього одна з їх сім’ї людина, яка мене насправді добре прийняла і щиро хотіла спілкуватися зі мною, але її не влаштовує те, що я погана господиня, і не дуже добре готую її онуку по три страви на вечерю.
Загалом, незважаючи на те, що я вважала себе частиною сім’ї Петра, я все одно залишилася для цих людей зовсім сторонньою людиною, чужою просто.
Найприкріше було почути те, що виявляється, вони часто звуть чоловіка до себе в гості, просячи його приходити без мене. Відчуваю себе чужою та нікому не потрібною тепер, це наче якась зрада для мене. Як тепер мені до них ходити в гості, коли я знаю, що вони мене бачити не хочуть? Як з ними порозумітися, щоб вони щиро полюбили мене і прийняли в свою сім’ю?
Фото ілюстративне.
