Так вийшло, що у мене завжди були дуже холодні відносини зі своїми рідними мамою й татом, на жаль.
Навіть в дитинстві вони не приділяли мені належної уваги, і завжди старалися покласти відповідальність за догляд за мною то на бабусю, то на тітку, таке враження, що вони не любили мене так, як багато батьків люблять своїх дітей.
Я завжди дуже через це хвилювалася і сподівалася, що коли я вийду заміж, у мене нарешті з’явиться велика і дружна сім’я, хороша родина і я все робитиму для них і старатимусь щосили.
Я мріяла, що будемо ходити один до одного на свята та сидіти за великим та щедрим столом, як усі дружні родини.
Я навіть свого власного чоловіка вибирала за відповідними ознаками – з повною, благополучної, дружної сім’ї, що цінує затишок і гармонію в будинку, адже так мріяла про хорошу і добру родину, що й не передати.
А коли я зустріла такого чоловіка, то була дуже рада тому, що його родичі мене добре прийняли, адже відчувала себе щасливою у дружній та великій родині.
Я постійно дуже старалася справити на сім’ю чоловіка дуже хороше враження.
Я ще сама запропонувала йому, щоб він мене з ними познайомив, ініціювала застілля для них в нашому будинку, на яке завжди готувала багато смачних страв, і намагалася підтримувати контакт через соціальні мережі і телефон.
Я горнулася до родини чоловіка, як до своєї, бо ніколи не бачила тепла і підтримки від своїх власних родичів, а це важко, повірте.
Рідні чоловіка періодично звали нас до себе в гості на свята, і я встигла відчути себе частиною їх великої родини.
Якщо в святкові дати у нас не виходило зустрітися, я всім їм передавала подарунки, які завжди готувала для кожного з них.
Як мені здавалося, у мене вийшло подружитися з рідною сестрою мого власного чоловіка Михайла і встановити довірчі відносини з його бабусею.
Вони навіть обіймали мене при кожній зустрічі і іноді допомагали своїми порадами у різних справах та ситуаціях, а я раділа, що нарешті знайшла близьких людей.
Так як від своєї рідні я не отримувала нічого подібного, ці відносини стали дуже цінними та важливими для мене, я дуже старалася для цього, правду скажу.
Я отримувала від них те, чого мені так не вистачало: відчуття тепла і потрібності комусь, хтось до мене прислухався, говорив зі мною по-людськи.
Однак, через якийсь час, моя зовиця Світлана почала віддалятися від мене – стала рідше ініціювати спілкування зі мною, і в якийсь момент припинила щось обговорювати, перейшовши на сухі відповіді, просто заради годиться.
Бабуся мого чоловіка як і раніше ставиться до мене досить таки непогано, але постійно просить, щоб я якомога частіше допомагала їй на дачі біля хати, і уважно стежила за порядком в будинку, що з моїм графіком роботи дуже складно зробити, і тому вона ображається.
Загалом, через приблизно півтора року шлюбу я зрозуміла, що щось пішло не так, але у мене в голові це не вкладалося, адже я так старалася для них усіх, як могла.
Коли я почала розпитувати свого Михайла про ставлення його родичів до мене, він в якийсь момент зізнався, що я їм «не дуже подобаюся».
З’ясувалося, що його тато й мати завжди сватали йому в дружини зовсім іншу дівчину, і були дуже засмучені його вибором, адже з самого початку були мною розчаровані, бо налаштувалися на зовсім іншу людину.
За словами Михайла, у його сестри ніколи не було до мене дружніх та теплих почуттів, і вона спілкувалася зі мною з ввічливості.
Бабуся – це єдиний його родич, який мене насправді добре прийняв, але її не влаштовує те, що я погана господиня, і не готую її онуку по три страви на вечерю і часто з ним до неї не приїжджаю.
Загалом, незважаючи на те, що я вважала себе частиною сім’ї чоловіка, я все одно залишилася для цих людей чужою та зовсім сторонньою людиною.
Найприкріше з усього для мене було почути те, що виявляється, батько, мати та сестра часто звуть мого чоловіка до себе в гості, просячи його приходити до них без мене.
Відчуваю себе нікому не потрібною людиною, на жаль, я так і не знайшла щирих та близьких людей.
Єдиного не можу зрозуміти.
Що я робила не так, що родина Михайла не змогла полюбити мене, хоча я дуже старалася?
Фото ілюстративне.
