Коли я занедужала, то мені довелося їхати в інше місто. Мене поклали в палату. Там я познайомилася з однією дівчиною і ми стали подругами. Звали її Марина. Потім вона познайомила мене з одним хлопцем, його звали Олег, і його другом Сергієм, який їй подобався.
На наступний день мені подзвонив Олег і запропонував зустрітися, я погодилася. Після нашої першої зустрічі ми обоє зрозуміли що кохаємо один одного. Це було кохання з першого погляду. Протягом приблизно місяця ми зустрічалися з ним, але мені не давав спокою погляд Сергія на мене. Він постійно дивився на мене і говорив що у мене красиві очі. Він теж намагався мені сподобатися.
Але якось одного дня, зателефонував мені Сергій і запросив нас з Мариною до себе додому, відпочити від білих і холодних стін. Я тоді запитала його, чи прийде Олег. На що він відповів що втомився на роботі і хоче відпочити вдома і, що він не проти того, щоб я пішла без нього. Ну зрозуміло, я ж не сама до нього йду а з Мариною.
Коли ми прийшли до нього в гості, вже звучала романтична музика і був накритий стіл. Марина якось дуже швидко кудись пішла, їй начебто хтось подзвонив, а я залишилась. Сама не розумію як так сталося, але проснулась я зранку в його квартирі.
Зранку я вийшла на вулицю, мені було не добре і соромно. На вулиці мене зустрів Олег, він стояв перед будинком Сергія. Він тоді все відразу зрозумів. Після його погляду, мені хотілося провалитися крізь землю. Олег сказав мені в обличчя все що думав про мене.
Лежу я тепер і сумую, але нічого не виправиш. А кохання до Олега не згасає вже п’ять років. Час на жаль не дає мені забути про той день, у кий я сама собі зіпсувала життя. Просто час тебе вчить тому, як жити далі і дає зрозуміти які помилки ти в житті робив і що б ти виправив. Але нічого не виправиш і час не повернути назад. Просто не зраджуйте своїм коханим. Ніколи.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
