Щиро кажучи, на сьогоднішній день не знаю, як виправити ситуацію, яка склалася в моїй родині, для мене це непросте питання.
Коли я познайомилася зі матір’ю свого чоловіка – вона справила на мене дуже хороше враження ще з першого дня.
Так, вона – дуже економна людина, але при наших зарплатах і цінах – це скоріше зараз величезний плюс, ніж мінус, так тоді думала я. Я з нею часто спілкувалася, вона спокійна, розуміюча жінка.
Коли ми тільки одружилися з Олександром – все було наче добре у нас. Ми відразу після весілля стали жити окремо. Те, що його мама, приходячи до нас в гості, щоразу, робила нам зауваження за не вимкнену вчасно лампочку – я вважала нормальним. Просто ми молоді і, дійсно, погано вміємо економити на звичних речах, а люди її віку звикли економити кожну копійку, адже заробляють вже менше.
Коли свекруха намагалася віддати мені свої або сусідчині ношені сукні – я просто відмовлялася, і непорозумінь у нас ніяких не виникало з цих питань абсолютно. А ось, коли народилася дитина – почалося наше несолодке життя, яке мені не зовсім приємне і зрозуміле.
Моя свекруха ходить по сусідах, дзвонить своїм близьким і далеким, родичам, і всім розповідає про наше “скрутне становище” – що ми, буквально, не маємо що їсти, навіть хліб не купуємо завжди, ходимо босі, і нам потрібна допомога в будь-якому вигляді, будемо раді навіть старим речам і дешевим продуктам. До слова, у нас цілком нормальне матеріальне становище, але вона нічого не хоче чути і розуміти.
До мене підходять сусіди і знайомі на вулиці і питають: що у нас сталося, і як ми докотилися до такого життя, чим нам можна допомогти і чим підтримати? Родичі дзвонять і пишуть в мережі з тим же питанням. Але, це – добре. Я намагалася з матір’ю Олександра гарно розмовляти і пояснювати в спокійному тоні, що таке розповідати не варто, адже ми живемо добре, аби всім людям ще так жити, я не хочу, щоб люди шкодували мене і думали, що мій чоловік і на кусок хліба не може заробити, але все марно.
Свекруха стала часто приносити до нас чиїсь ношені речі, особливо дитячі, і намагатися одягати їх на дитину. Я вже серйозно голосно говорю, що так не потрібно робити, знімаю речі ті з дитини, викидаю, а мати ображається, але продовжує робити своє. Каже, мовляв вони чисті і цілі, а яка різниця в чому дитині по підлозі вдома повзати, її все одно ніхто зовсім не бачить.
Чоловікові скаржитися марно. Олександр завжди мене заспокоює та вмовляє перечекати цей період і бути спокійнішою, нічого поганого в тому немає, адже мама, все таки, вже у віці, хай там вже, що хоче говорить, її слова не варто сприймати серйозно. Так я теж доросла людина і все розумію, але вчора – була межа всьому. Дивлюся – у дитини іграшка нова, тільки стара. А свекруха і каже: «Які люди не економні та нерозумні в наш час – майже нові речі на смітник викидають, а вони ще не одному можуть стати в нагоді».
У мене очі аж круглими стали. Я підбігла до дитини, іграшку забрала – він засмутився, свекруха на мене здивовано дивиться. А я, навіть не знала, що мені сказати з того всього. У кімнаті був чоловік. Він видно зрозумів, що я зараз скажу його мамі, щоб вона йшла від нас раз і назавжди, і встиг покликати мене в іншу кімнату, щоб я не говорила мамі нічого. Там він, звичайно, відразу нагадав про мамин немолодий вік пообіцяв, що жодної речі, мама більше не принесе – він з нею поговорить сам, але спокійно, щоб вона зрозуміла.
Не знаю, як вже він їй пояснювати буде, але я твердо сказала: ще раз таке відбудеться в нашому домі – і ноги його мами в нашому будинку не буде, якщо свекруха не змінить поведінки своєї. Ну хіба я не права? Як мені вже це набридло.
Фото ілюстративне.
