fbpx
Життєві історії
Коли я виходила заміж, я зовсім не кохала свого чоловіка. Перші труднощі почалися, коли ми стали жити разом: були часті суперечки, ми не один раз розходилися. Але якось чоловік пішов і довго не повертався, я вже стала хвилюватися. І відчула радість, коли він повернувся до мене. Вже минуло довгих 15 років, і наше життя змінилося повністю

Вийшло у мене так, що свого другого чоловіка я зустріла в найважчий період мого життя. Мій маленький синок, якому на той момент виповнилося 5 рочків, занедужав. Потрібне було обстеження за кордоном, грошей на яке і взяти нема звідки було. Батько моєї дитини покинув мене відразу, як тільки дізнався, що я чекаю дитину, з батьків у мене залишилася тільки мама-пенсіонерка.

У лікарню до діток приходила активна молодь, вони грали з ними, показували невеликі вистави, дарували маленькі подарунки, читали казки, в загальному, намагалися всіляко розважити дітвору, якій приходилося по-різному важко. Мій син відразу подружився з одним з них – високим, карооким чоловіком. А через свою дитину познайомилася з ним і я.

Цей чоловік дуже полюбив мого синочка, а коли дізнався про мої великі грошові труднощі, то активно взявся за справу нам допомогти будь-якою ціною. Він звернувся до благодійного фонду, відкрив збір грошей на мого сина, навіть привозив до нас місцеве телебачення. Журналісти відзняли сюжет, і про нас не тільки дізналося, але і допомогло багато добрих людей, за що я буду все життя їм вдячна.

Нас зблизила важка проблема, але вона ж і допомогла нам знайти один одного. Цей чоловік, який фактично дуже допоміг моєму синочкові, зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Я погодилася, звичайно, але мною тоді рухало виключно почуття подяки до цієї людини. Хіба я могла йому сказати ні, після всього. Адже більше нічим я не могла йому віддячити, бачила, що людина мене щиро кохає.

Спочатку я хвилювалася, яким буде подружнє життя, адже я зовсім не мала ніяких почуттів до цього чоловіка. Перші роки ми притиралися, то було всяке – і сперечалися, і розходилися ненадовго. Але потім мирилися і продовжували вчитися жити разом.

Але потім наше спільне життя якось заспокоїлося, все пішло своєю чергою. Через кілька років у нас з’явилася донька, в нашій родині з’явилися нові, приємні турботи. У виборі чоловіка я не помилилася, він виявився дуже надійним, міцним сім’янином.

Я могла порадитися з ним в будь-якій життєвій ситуації, він дуже мудро розмірковує і майже завжди дає правильні поради. Їдучи на дачу на вихідні, я твердо знала, що діти будуть нагодовані і укладені спати вчасно, а чоловік нікуди не піде з дому.

Він – мій найближчий друг, я можу поговорити з ним, якщо на душі важко або проблеми на роботі.

Ми живемо разом вже довгих 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже боюся залишитися без свого надійного чоловіка. Виходить, любов – не найголовніше в сімейному житті двох дорослих людей, адже вона має тенденцію все-таки проходити. А ось підтримка, дружба, надійність – пов’язують подружжя міцніше і надовго. Я вважаю, у нас ідеальний шлюб, тому що він заснований на довірі і взаємоповазі чоловіка до дружини, а дружини до чоловіка. Це не проходить швидкоплинно, як раптова закоханість, яка з часом проходить.

Я щаслива жінка у шлюбі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook