Іноді, коли ти думаєш, що все скінчено і твоя доля сумна, життя вчить не здаватися, а рухатися ще активніше далі.
Перший шлюб мій був досить таки невдалим, хоча одружувалися ми з чоловіком зі щирого кохання. Згодом ми розлучилися через два роки після весілля, я сама залишилася з маленькою донечкою.
Ой, як же непросто було мені одній з малою дитиною, це словами не передати. Мене може зрозуміти той, хто вже пройшов цей шлях. Тато й мама мої жили в селі, дуже далеко від нас, тому від них допомоги було годі чекати.
Хорошим в цьому всьому було лише те, що у мене була своя власна квартира, хоч за оренду платити не потрібно було, інакше б я точно не справилася б.
Поруч біля мене жила моя сестра, але у Наталі самої двоє маленьких дітей і чоловік, який навіть не працює, а бере якісь невеличкі підробітки, щоб заробити на хліб. Тому сестричка нічим особливо мені теж не могла допомогти, бо самій жилося досить таки непросто.
Наталя інколи брала до себе мою донечку ще зовсім маленькою, я була їй дуже вдячна їй за це, адже в ті дні я могла прибирати якісь квартири та заробити трохи, ці гроші дуже допомагали мені в ті часи.
Всі ці 6 років, що я жила одна у мене в голові були лише одні думки, думки про гроші, про те, за що я завтра куплю продукти та необхідний одяг для доньки. Де можна щось заробити, на чому зекономити, адже виховуючи одній маленьку дитину мені було дуже непросто у такі важкі часи.
А потім, одного разу, коли я підробляла в невеличкому магазині, то зустріла Олега. Він був трохи старший за мене, працював звичайним вантажником. Ми з ним стали спілкуватися частіше, він виявився доброю та порядною людиною.
Мені з ним було спокійно, якось надійно та впевнено, вперше за багато років поруч зі мною з’явилася людина, з якою я могла щиро поговорити про своє життя, людина, яка зрозуміє та пошкодує мене.
З Олегом ми зустрічалися декілька місяців, а потім він прямо сказав, що щиро кохає, та покликав заміж мене. Чекати більше не хоче, бо життя пливе, роки у нас давно немолоді, а життя триває і ми обоє маємо право на щастя.
І я, довго не думаючи, погодилася. Погодилася стати його дружиною не тому, що кохала цю людину, а тому, що просто дуже втомилася бути сама. Втомилася одна заробляти гроші і постійно хвилюватися, що буде з дитям, коли я занедужаю, хто кусень хліба принесе в хату.
Час швидко минає, і ось ми з Олегом вже 10 років у шлюбі живемо, наш синочок вже ходить в школу. Мою рідну донечку Олег любить, наче рідну та різниці ніколи не робить між дітьми.
Я хочу зараз сказати кожній жінці, яка втратила надію і зараз сама, що можна знайти своє щастя і в зрілому віці. Я вийшла заміж, не кохаючи, але жодного разу не пошкодувала про це. Я полюбила свого чоловіка у шлюбі. Я – дуже щаслива, хоча давно немолода вже жінка.
Фото ілюстративне.
