Коли я виходила заміж, усі аж руками плескали з радості.
Хтось казав: “Ну нарешті!”. Інші заздрили: “Пощастило!”. Ще інші мені пророкували, що коло такого чоловіка я заживу я пиріг у маслі.
Проте не все склалося так, як всі собі думали. А хто винен, і чи я права – не знаю!
Я вийшла заміж доволі пізно, у віці 36 років. До того часу я мала свою невелику однокімнатну квартиру, але обставлену за найсучаснішими тенденціями, і мала свою машину.
І на те, і на інше, заробила я сама. Я того і заміж не вийшла, що всю себе роботі віддавала.
Я народилася в небагатій сім’ї, батьки мені нічого дати не могли, то ж я рано зрозуміла, що розраховувати доведеться лише на себе.
Після закінчення університету мені пощастило знайти гарну роботу. Працювати доводилося зранку до вечора, ще й роботу додому брала, але воно того було варта, бо я заробила собі сама і на квартиру з дизайнерським ремонтом, і на машину.
Чи пишалася я собою? Ні! Я не мала на це часу. Я і далі працювала.
Моє життя кардинально змінилося після зустрічі з Олександром.
Зустрілися ми на заправці, я заправляла своє скромне авто, а він свій Mercedes останнього випуску.
Ми розговорилися, і він попросив мій номер телефону.
А далі – квіти, романтика, пропозиція! Все було як в гарному сні! Олександр мені дуже подобався, і я сама не вірила своєму щастю.
Тому то всі родичі і знайомі, дивлячись, за якого багатія мені пощастило заміж вийти, тішилися за мене, а дехто навіть відверто заздрив.
Ми переїхали у величезний заміський будинок Олександра. Я такого палацу ще не бачила! Усюди було дуже гарно. До нас приходила покоївка два рази на тиждень.
Але дуже швидко я зрозуміла, що не все так безхмарно, і навіть стала собі з часом задавати питання – а навіщо мені це?
Розповів по-порядку. Олександр був розлученим, в першому шлюбі у нього є дві донечки: 12 і 7 років. Дітей своїх він дуже любить, допомагає їм грошима, ні в чому не відмовляє.
Я не мала нічого проти, раділа, що мені дістався такий чоловік. Та одного разу Олександр мені сказав фразу, від якої мені стало дуже прикро, наче вказав мені моє місце, хоча я б ніколи не ставила себе вище.
Він сказав, що діти для нього завжди будуть на першому місці, і їх потреби також, а зі мною він буде жити по залишковому принципу, тобто – спочатку дітям, а потім мені.
Це мене якось дуже образило в глибині душі. Адже я б ніколи не сміла ставати між ним і його дітьми. Навіщо мені було це говорити, та ще й в такій неприємній формі?
Ще одним не дуже приємним моментом стало для мене те, що як тільки я стала дружиною Олександра, він відразу перехотів мати зі мною дітей, хоча до одруження він говорив, що дуже хоче, щоб я йому сина народила.
Тепер він відмовляється від своїх слів, мотивуючи, що в нього уже є діти, а мені в моєму віці вже пізно народжувати.
Я довго думала, хто я для нього? І що я роблю в цьому чужому мені домі? Прибираю, коли нема покоївки? І чи про таке життя я мріяла?
Подумала я добре, і вирішила, що краще вже бути одній, ніж на таких умовах дружиною Олександра.
Мені з його багатства абсолютно ніякої користі, заробляю я і далі на себе сама, а при одруженні я підписала шлюбну угоду, згідно з якою я не маю права навіть при розлученні ні на що претендувати.
Терпіла я трохи більше року, а потім таки зібрала свої речі і переїхала в свою квартиру. У мене тут є все, що мені необхідно для життя, а дасть Бог, я собі на більшу зароблю.
Олександр не зрозумів, чого я від нього пішла, і навіть образився, сказав, що я ще проситися назад буду, але він не прийме!
Не знаю, що буде – не хочеться загадувати наперед. Та поживши цим “багатим” життям я зрозуміла, що все роблю правильно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
