fbpx
Життєві історії
Коли я виходила заміж, то знала, що мій чоловік вже був одружений і в нього є доросла донька. Андрій дуже допомагав їй в усьому, давав гроші, а я раділа, що в моєї дитини буде такий хороший тато

Коли я виходила заміж, то мала дуже щирі почуття до Андрія, це було десь 4 роки тому. До нашої зустрічі Андрій вже був два рази одружений, мав дві сім’ї, і у першому шлюбі у нього є дитина. Дочка Андрія вже досить доросла: в цьому році їй виповнюється 23 роки, вона живе окремо від батьків і начебто збирається незабаром виходити заміж, здається все добре складається в неї.

Раніше я чомусь завжди вважала, що дорослі діти – не перешкода для створення нової сім’ї, і не бачила в них нічого поганого, адже вона вже доросла і самостійна людина. Думала, що це навпаки добре: адже Андрієві вже не треба виплачувати аліменти, не потрібно няньчитися зі своєю першою старшою дитиною, вона з усім вже давно справляється сама, адже в такі роки вони вже зовсім самостійна людина, і Андрій зможе повністю присвятити себе нашій сім’ї і нашій спільній дитині.

Але надії мої, на жаль, не виправдалися зовсім: час показав, що ця доросла дівчина звикла сидіти на утриманні лише свого рідного батька, їй так добре, так зручно і простіше, тому вона не збирається залишати свого батька.

Спочатку я не бачила проблеми в тому, що Андрій – хороший тато для своєї дочки від минулого шлюбу. Сподівалася, що якщо він так добре піклується про свою старшу донечку, то і про наших з ним дітей теж дбатиме не гірше, я в цьому бачила лише оптимізм і раділа в душі, що поруч зі мною така добра та турботлива людина.

Ці роки, які ми разом з Андрієм прожили разом у шлюбі, сподівалася, що «ось ще трохи перечекаю, і його дочка стане самостійною, а ми зможемо зітхнути спокійно, і зайнятися власними справами: зробимо нарешті у нашій квартирі хороший ремонт, про який вже говоримо давно, але не виходить зібрати гроші на нього, народимо довгоочікуваного малюка і будемо робити все для того, щоб у нашого дитяти було тільки все саме краще». Але в підсумку вийшло так, що у нас з’явилася дитина, а левова частка уваги і грошей його батька все так же йде на сторону – його дорослій доньці. Адже з роками у неї запити лише ростуть, їй все більше і більше потрібно.

Я просто не розумію, чому ми з маленьким сином повинні на всьому економити, чому я маю відкладати гроші, щоб чоловік міг допомагати цій дорослій дівчині, яка вже сама може вийти на роботу і забезпечувати себе повноцінно. Вона постійно у нього щось просить: то гроші на нові сукні, то допомога в покупці туристичної путівки, загалом, щоразу, не соромлячись, звертається до мого чоловіка.

А останнім часом донька Андрія стала говорити про те, що хоче свою власну квартиру, і все частіше і частіше про це батькові говорить. Я вже стала хвилюватися, що Андрій погодиться допомогти своїй доньці, як він це робить завжди, і тоді нам з сином взагалі доведеться перейти на хліб з водою, адже заради економії ми і так вже від багатьох навіть елементарних речей відмовилися: купуємо речі тільки з рук або по акції, іграшки шукаємо дитині лише ті, які вже були в використані, я просто не розумію, чому я маю економити постійно і на всьому.

Набридло мені вже так жити, постійно відмовляючи собі і дитині в чомусь, щоб Андрій більше грошей назбирав. Вважаю, що у дочки чоловіка просто немає совісті, вона спеціально у батька, раз вона так негарно користується добротою свого батька, вона ж знає, що в нього є сім’я і мала дитина, і знає, що він заробляє небагато.

Андрій, щоб виконати всі прохання своєї доньки, працює по 6 днів на тиждень, а іноді ще й підробляє після зміни. Прийшовши додому – лягає відпочивати дуже втомлений, і йому вже не до ігор з нашим малюком, і не до допомоги мені по господарству. Він навіть розмовляти з нами не дуже хоче, просить, щоб його залишили одного, бо йому потрібно відпочити.

Мені здається, що я маю повне право на те, щоб сказати Андрієві, щоб він обрав між своєю донькою і нашою сім’єю. Через це, ми з чоловіком постійно сперечаємося. Андрій просить мене перестати рахувати «чужі гроші». Але я не можу зрозуміти, як вони можуть бути чужими, якщо ми – одна сім’я? Хіба гроші, які заробляє мій власний чоловік не є моїми?

Я навіть не знаю, що мені зараз робити в ситуації, що склалася? Розлучатися не хочу, тому що кохаю свого чоловіка і Андрій дійсно дуже хороша людина, але хочу для своєї дитини нормального життя, щоб він не дивився з захватом на нову іграшку, яку я йому можу купити раз в місяць.

Чи зможе Андрій хоч колись перестати допомагати своїй вже давно дорослій доньці і віддавати їй нашу останню копійку, в той час, коли ці гроші потрібні і нашій дитині?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page