З чоловіком ми живемо разом десь близько трьох років. Ще на початку наших відносин він зізнався мені, що у нього є діти від попереднього шлюбу. Я до цього поставилася з розумінням, так як для чоловіка старше 35 років це цілком передбачувано, було б дивно, якби у нього не було дітей. Були спочатку невеликі ревнощі через те, що я не зможу йому подарувати первістка, і він змушений спілкуватися зі своєю колишньою дружиною, але я це нехороше почуття поборола в собі. Думаю, що мене кожна жінка зрозуміє, яка колись була, чи є на моєму місці.
Зробивши невелике зусилля над собою, я стала ініціатором знайомства з його дітьми – дочкою та сином. Доньці 8 років, а синові 5. Ми з ними стали періодично вибиратися в кафе, кіно і на атракціони. Дітки вели себе трохи холодно щодо мене, але я сподівалася, що з часом це пройде.
Коли розписалися і стали жити разом, чоловік почав запрошувати сина з дочкою до нас в гості. Найчастіше він забирає їх на вихідні або тоді, коли його про це попросить колишня дружина. Мені це не дуже подобається, тому що в інші дні він працює до пізнього вечора, і ми майже ніколи не можемо побути удвох. Однак інших варіантів для спілкування з сином і донькою у нього немає – їх школа і садочок знаходяться далеко від нас.
Я намагалася мислити позитивно: представляла, як незабаром я цим дітлахам подарую маленького молодшого братика або сестричку, і ми заживемо як одна велика дружна родина, але вони абсолютно не йдуть зі мною на контакт. Дівчинка при мені майже не розмовляє, уникає спілкування зі мною і вчить цьому свого молодшого брата. Коли чоловік привозить своїх дітей до нас, то вони разом з ним майже всі вихідні проводять закрившись в дитячій кімнаті або гуляють на вулиці, і зі мною не спілкуються. У такі дні я ніби втрачаю чоловіка – якщо я щось у нього запитую, то він мені відповідає, а якщо перша з ним не заговорю, то він ніби не помічає мене у ці дні.
На будні, коли ми вдвох, мій чоловік поводиться абсолютно нормально: ми розмовляємо з ним довго, жартуємо, дивимося в обнімку телевізор. Я намагалася дізнатися, чому він від мене відсторонюється в присутності дітвори, але він каже, що я себе накручую, і що насправді він мене не ігнорує, а просто намагається приділяти більше уваги своїм дітям.
Я не розумію, чому ми не можемо спілкуватися всі разом ніколи? Його син і дочка знайомі зі мною вже достатньо часу, щоб до мене звикнути. До того ж я не стороння зовсім для них людина, а законна дружина їх тата.
Це перебільшення, або я дійсно зайва в їхній родині? У когось вийшло встановити хороші відносини з дітьми чоловіка свого від попереднього шлюбу? Що ви для цього робили? Я вже як тільки не вправлялися: готувала їм ласощі, купувала улюблені іграшки, але ж малеча якась зовсім непохитна. Вони до мене зовсім непривітні, я відчуваю їх недобре ставлення.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
