Коли я виходила заміж, чоловік обіцяв мені золоті гори, казав, що його мама в Італії на заробітках, і вона нам з усім допоможе.
Минуло 15 років, а у нас нічого не змінилося, якщо не стало гірше.
Я працюю продавцем супермаркеті, але у нас двоє дітей, тому моєї зарплати ні на що не вистачає.
Чоловік втратив роботу більше року тому, але не спішить шукати нову, він вважає, що йому працювати не обов’язково, бо в нього мама в Італії.
Справа в тому, що свекруха і справді вже 15 років на заробітках.
Але грошима вона нам не допомагає, можливо, в таємниці від мене щось і дає моєму чоловіку, але я про це не знаю, і мені з тих грошей нічого не перепадає.
Зате собі за цей час вона збудувала шикарний будинок за містом, не дім, а палац!
Усіма її справами керує мій чоловік, тобто гроші у нього є завжди, але на нас він їх не витрачає.
А нещодавно свекруха вирішила, що досить з неї уже цих заробітків і повернулася додому.
Мамі чоловіка 65 років, будинок у неї є, гроші теж, то ж вона може собі зараз це дозволити.
Прийшла свекруха до нас в гості на свята, я накрила стіл і поскаржилася їй, що чоловік нічого не заробляє, а вона мені каже, щоб я на чоловіка не надіялася, а зробила так, як вона колись:
«Збирай валізи і їдь в Італію на моє місце. Я ж якось працювала, і ти теж зможеш».
Я вийшла заміж в 19 років. Любов була настільки сильна, що навколо нічого не помічала, не бентежило мене і те, що наречений мало заробляв, був дуже ледачий, а сім’я його не злюбила мене з першого дня.
Але він обіцяв мені, що у нас все буде добре, а я все вірила.
І спочатку ми дійсно жили добре: ми разом накопичили на маленький будиночок і народили двох дітей.
Головне те, що ми любили один одного і розуміли, але потім наше життя почало валитися і я навіть не зрозуміла, коли саме.
У нас двоє дітей, як жити не знаю, може розлучення, але боюся, що буде ще гірше.
Допомогти мені нема кому абсолютно. Як бути не знаю.
Іноді доходить до того, що їсти нічого і нічим оплатити комуналку і садок, а про інше я взагалі мовчу.
Моєї зарплати просто на все не вистачає, а чоловікові байдуже.
Якось раз я попросила свекруху, щоб вона купила дітям зимові куртки і зимові чоботи, вона купила і досі згадує і всім каже, що я погана мати, бо не здатна купити дітям самого елементарного, а мені так це неприємно.
Про свого сина і його обов’язки вона не згадує.
Я їй кажу, що не винна, що її син не працює, так вона відповіла, що всі гроші витрачаю на себе, хоч я забула, коли востаннє собі щось купувала.
А вона мені каже – їдь в Італію і сама заробляй!
Я думаю, що якщо я поїду, то чоловік відразу переїде до своєї мами і тоді вже точно не шукатиме роботу.
А що буде з моїми дітьми? На кого я їх залишу?
На бабусю і татуся, яким вони байдуже?
Як в моїй ситуації прийняти правильне рішення?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.