Андрій, мій єдиний син.
Він працює в нашого родича, ремонтує автомобілі.
Заробітна плата у мого сина досить таки хороша, тому, навіть, іноді син трохи допомагає і мені, за що я йому дуже вдячна, щиро кажучи.
Я не прошу у нього, звісно, допомоги сама, але приємно, що син піклується про мене і не забуває про свою матір, я щиро вдячна йому за це.
Нещодавно Андрій сказав мені, що приведе майбутню свою дружину, познайомити зі мною.
Я рада за сина, йому давно вже час одружитися, я чекала цього моменту дуже багато років, прокручувала, як зустріну свою невістку, знала, що дружину свого сина прийму в своє життя, як рідну донечку, інакше і бути не могло.
Я раділа цій новині, адже зараз Андрію вже 29 років, потрібно задуматися про сім’ю.
Майбутня невістка мені відразу сподобалася, звуть її Оксана, вона добра та привітна, красива, спокійна така дівчина.
Андрій щиро радів, що ми з нею знайшли спільну мову.
Незабаром запропонував їй одружитися.
Оксана з радістю погодилася.
Через деякий час, нас запросили познайомитися з батьками моєї майбутньої невістки.
В назначений час ми з Андрієм поїхали до сватів.
Як тільки ми подивилися на їх будинок, цього було достатньо, щоб зрозуміти, що тут живе дуже заможна сім’я.
Мама Оксани постійно хвалилася достатком в їхньому домі, і не тільки лише цим, багато чого про них розповідала, щоб бачили, що ми маємо справу зовсім не з простими людьми.
Я, в цей час, почувалася зовсім не затишно.
Суцільні вихваляння мами Оксани вже й мені самій почали набридати.
Я зрозуміла, що Андрію важко буде в їхній родині, але говорити щось проти, не стала.
Бачила, що в наших дітей щирі почуття, тому розуміла, що головне, аби вони були разом щасливі.
Та бачила і те, як мама Оксани ставиться до мене, як до бідної родички.
Весілля гуляти діти захотіли в найкращому ресторані нашого міста.
Я, звісно, була зовсім не проти, але ми з чоловіком не маємо статків стільки, щоб оплачувати дорогий ресторан.
Андрій мене запевнив, що просто хоче, щоб ми з батьком прийшли. Про оплату подбає сам.
Весілля якраз вже грало та вигравало.
До мікрофона запрошують батьків молодих, озвучити подарунки, які подарують молодим.
Батьки Оксани голосно повідомили, що дарують ключі від машини, вірніше, дарують машину.
Коли прийшла черга говорити нам із чоловіком про подарунок, сваха хитро посміхнулася, якось дивно дивлячись в сторону мою.
Що можуть подарувати бідні люди?
Я взяла мікрофон у руки, і сказала:
“Діти, ми з татом бажаємо вам щастя, достатку, здоров’я, і даруємо будинок з присадибною ділянкою, і гаражем, куди поставите машину, яку подарували наші свати”.
Я не знаю, як назвати вираз обличчя, який на той момент був у свахи моєї. Недовіра, образа.
Але вона швидко посміхнулася знову, і через хвилину, вітала молодих, що тепер їм є де жити.
А ми з чоловіком, після того, як побували в будинку батьків своєї невістки, вирішили, що син із дружиною, повинні жити окремо, інакше Андрієві нашому там буде непросто.
В чоловікового батька гарний будинок за містом, але недалеко від нас, але дідусь старенький, потребує допомоги.
Тому ми відразу вирішили з чоловіком, що заберемо його до себе додому, а діти нехай живуть в будинку окремо від батьків.
Мій син і його дружина, моя невісточка, дякують нам за такий подарунок.
Кожна молода сім’я мріє жити окремо від батьків, тим паче у своєму власному будинку, я так вважаю.
Наразі в них є будинок і свій автомобіль, але головне, щоб склалося їхнє життя добре та спокійно.
А ми з чоловіком доглянемо дідуся, і не треба їздити кожен день в інший кінець міста.
Виходить, що тепер усім добре.
Але я намагаюся рідко зустрічатися зі своїми сватами, хоча вони часто запрошують до себе нас.
Та кожного разу сваха нагадує мені, що я з бідної родини, а вони люди заможні, інтелігентні, мовляв нам дуже пощастило, що Оксана обрала нашого сина.
Мені неприємно, але я стараюся мовчати, адже хочу, щоб в нашій родині був спокій і ми жили мирно.
Просто до свахи більше не ходжу і до себе не кличу сватів, не хочу з ними спілкуватися.
А як ще поводити себе з такими людьми?
Фото ілюстративне.
