Микола здавався мені настільки щирим і добрим, що коли ми тільки з ним зустрічалися, то я й уявити собі не могла, що буду випрошувати у чоловіка гроші абсолютно на все, і навіть на продукти. Починалося у нас все як і у всіх. Микола на побачення приходив завжди з маленькими, але приємними подаруночками – з свіжим простим букетиком і шоколадкою. Ми часто ходили з ним в кафе, яке-небудь маленьке затишне, Микола завжди сам платив. Мені тоді б і в голову не прийшло, що мій майбутній чоловік буде скупим в сімейному житті.
Ми були дуже молоді і його кар’єра тільки починалася. Микола працював простим продавцем-консультантом в мережевому магазині побутової техніки. А я працювала в шкільній бібліотеці. Галина Олексіївна, мати Миколи, прийняла мене зі словами: «Поживемо – побачимо».
На якийсь особливий захват з її сторони я особливо і не розраховувала. Я людина проста, спокійна, думала якось притремося. Після весілля я переїхала в будинок Миколи і його мами. Ми вирішили відкладати гроші на своє житло. І тут почалося. Моя зарплата йшла на оплату комуналки і проїзд на роботу, ще мені потрібно було купувати продукти.
Природно не вистачало, доводилося просити у Миколи. А він у відповідь: «Вчися економити, ми на квартиру збираємо». Кар’єра чоловіка пішла стрімко вгору, він уже старший менеджер. Зарплата зросла, а я все копійки рахую. У нас народився син. І тут почалося – щоб я не витрачала гроші на пелюшки і сорочечки, свекруха дістала з антресолей старі речі свого сина.
Звідти ж з’явилися іграшки, стільчик для годування і ще багато чого. Хотіли з підвалу коляску принести, цього я допустити не могла, тому я натиснула на їхнє самолюбство, мовляв, сусіди побачать, скажуть, що ми бідні.
Це подіяло і у мого сина з’явилася нова коляска і новий одяг для прогулянок. Памперси ми не купували, тільки, якщо йти в лікарню або взимку на прогулянку. Ми все економили і економили – на мені і дитині. А у чоловіка все було добре – чергове підвищення на роботі, і нові – годинник, телефон, костюм.
А коли я сказала, що мені потрібні нові джинси для прогулянок з сином, чоловік сказав, що я можу піти в магазин секонд-хенду і щось собі там вибрати. А ще краще, носити старі штани, мовляв, нема чого витрачатися. Розумію, що це неправильно, але куди мені йти з маленькою дитиною, тому я терпіла.
Ми купили квартиру і нарешті переїхали від свекрухи. Але таке враження, що і вона з нами переїхала. Думала, хоч зараз буду господинею в своїй родині. Але ж ні. У моєму розпорядженні знову тільки моя зарплата. Микола з мамою закриваються в кімнаті і обговорюють бюджет нашої сім’ї, а я тут ніхто. Якщо синові потрібний новий одяг і взуття, то свекруха приносить чергову партію старих Миколиних речей.
Я вже не витримую, вкотре доводжу, що над дитиною будуть сміятися, що в такому соромно ходити в наш час. Тільки тоді Микола дає гроші. Чоловік їздить на новій машині, а ми з сином на маршрутці. Як я від цього всього втомилася.
Буває, що у чоловіка прекрасний настрій, після чергового підвищення на роботі (в бізнесі він дуже успішний), купує мені нове вбрання і прикраси, але знову ж таки, щоб піти з ним на важливу зустріч. Бувають у нас відмінні сімейні вечори, це коли свекрухи в місті немає, вона по путівці в санаторії, яку, до речі, завжди оплачує мій чоловік.
Я все більше розумію, що далі так жити не можна, тому відкладаю собі заначку, якщо не витримаю зовсім, то хоч на перший час буде. Мені іноді так прикро буває – чоловік водить партнерів в дорогі ресторани, а я вдома печеньки і яблука рахую, щоб дитині на тиждень вистачило. Кому розповісти, не повірять. І як далі жити, що робити?
Фото ілюстративне – bbc.
