У нас з чоловіком було троє дітей, всі дівчатка, але це не спинило мого чоловіка, коли він вирішив піти з сім’ї і створити в нову родину.
Скільки я тоді всього пережила, це словами не описати. Жили ми разом з батьками чоловіка в їхньому приватному будинку в селі, тому після нашого розлучення вони, звичайно, вибрали сторону свого сина, а мені дали два місяці для того, щоб я щось придумала.
А що я мала думати, якщо у мене нічого за душею не було? І батьків давно не стало, а в їхній хаті моя старша сестра вже обжилася, так що мені з трьома дітьми просто не було куди йти.
Час спливав, а я так нічого і не придумала. Якось я поїхала в місто шукати роботу, а заодно і квартиру. Коли під завісу дня я зрозуміла, що нічого не знайшла, я сіла на лавку і розплакалася.
В цей час волею випадку повз мене проходила моя однокласниця Зоряна, яка вже багато років працює в Італії. Ми з нею розговорилися, я з розпачу розповіла їй про свою ситуацію, а вона мені запропонувала їхати з нею в Італію.
Дітей Зоряна порадила мені залишити із свекрухою, якщо її син виявився несерйозним, то нехай вона за нього ростить дітей.
Ідея подруги мені сподобалася, на той час це був дуже навіть непоганий вихід для мене, та я не була впевнена, чи погодиться на це свекруха.
На моє величезне здивування, бабуся не була особливо проти, щоб діти залишилися з нею, але вона захотіла, щоб я висилала їй щомісяця гроші на їх утримання.
Тоді донькам моїм було 16, 10 і 7 років. Звичайно, я за них дуже хвилювалася, але іншого виходу у мене не було.
Минуло 15 років як я заробітчанка. За цей час діти мої виросли, а я непогано заробила.
Перше, що я зробила, це купила квартиру старшій доньці, потім таку ж середній, потім таку ж наймолодшій. На придбання одної квартири мені треба було працювати 4 роки, то ж за 12 років я справилася, а тепер я складала гроші собі на житло.
Додому я приїжджаю раз на рік, і то не завжди. Коли я вдома, то гостюю у однієї з доньок, оскільки свого житла ще не маю.
Не забуваю я і про колишню свекруху, завжди заходжу до неї і даю їй 100 євро на свята, вона точно заслужила.
У нас тепер є традиція – збиратися на Святвечір у однієї із доньок всією родиною. Бабусю ми також кличемо до себе, щоб вона в таке велике свято вдома одна не сиділа.
Діти у мене принципово більше грошей не беруть, вважають, що я для них і так багато зробила, коли забезпечила всіх житлом.
Мені так приємно бачити всіх своїх дітей разом, розуміти, що вони не ворогують між собою, а дружать, і готові в будь-який момент допомогти одна одній.
Те, що заробітчанські гроші їх не розсварили, це велика рідкість. Та й на мене вони не ображаються, що я їх залишила, вони розуміють, що у мене виходу не було.
А якби ви чули, як гарно колядують мої дівчата в три голоси! У мене серце з грудей вистрибує, коли чую їхній спів.
Так, мені не пощастило з чоловіком, і доля мене трохи потрусила, але мені дуже пощастило з дітьми, за що хвала Богу.
Всіх вітаю з прийдешніми святами! Нехай в Україні, і в кожній родині панує мир!
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
