fbpx
Життєві історії
Коли я приїжджала з відряджень, то стала помічати, що мої речі лежать не на місці, хтось риється в моїй шафі, а їжу, яку я залишаю чоловікові, Дмитро зовсім не їсть, а все кладе в морозилку. Я вирішила перевірити все. Коли їхала знову, то сказала, що повернуся в п’ятницю, а сама купила квитки додому на пізній вечір, якраз перед сном

З Дмитром ми майже рік тому одружилися, жити стали в невеличкій однокімнатній квартирі, яка належала мені ще до шлюбу.

Я тоді якраз працювала на дуже хорошій роботі і отримувала гарну зарплату, дохід був дуже хорошим.

Весь час моя кар’єра поступово йшла лише вгору і я сказала своєму чоловікові, що не хочу поки йти в декрет, навіть після одруження, а буду працювати, ми відкладатимемо гарні гроші, купимо більшу квартиру, а вже тоді думатимемо про наших діток.

Дмитро зі мною погодився.

Але єдиний мінус в моїй роботі, що я часто їжджу у відрядження, навіть іноді можу не бути вдома днів 4-5. Коли я була сама, це абсолютно не було проблемою, але у мене вже є сім’я. тому це тепер непросто.

Якось я, коли поверталася з останніх відряджень, стала помічати, що в моїй квартирі щось не так, якось по-іншому все. Господиня це завжди відчуває. То каструлі стоять не там, то речі не так лежать.

Мій Дмитро зовсім готувати не вміє, я, їдучи, завжди залишаю йому приготовлену їжу розфасовану по контейнерах, а кілька разів приїжджала і бачила, що каструлею користувалися, сковорідка теж вимита недавно, а їжа в холодильнику так і стоїть, як я її залишила, чоловік нічого абсолютно не їв.

– Можливо, є у нього хтось? – вже стала думати та підказувати мені моя подруга, з якою я поділилася своїми сумнівами, – ти за поріг, а він її в ваше сімейне гніздечко веде?

Мені ця думка здавалася такою нехорошою, але нічого не було більше: ні таємних дзвінків, ні смс, ні паролів на ноутбуці, або телефоні. Тобто, нічого такого не було. що нагадувало про зраду.

І я вирішила таке перевірити, бо сумнів не давав мені спокою. У чергову поїздку я сказала Дмитрові, що повернуся в п’ятницю ввечері, хоча знала, що приїду в четвер. Я спеціально взяла квитки так, щоб приїхати пізно ввечері вже практично перед сном.

Відчинила двері своїм ключем, тихенько увійшла. По квартирі пливе запах свіжоспечених пирогів, на кухні чутно жіночий голос.

А потім я швиденько туди пішла. Чоловік дуже здивувався.

– Ой, ти повернулася, – а навпроти нього за столом сидить в піжамі і бігудях, мама мого Дмитра.

Виявляється, це мама за сина так хвилювалася, що як тільки двері за мною закриються, як вона біжить до нас. І борщі свіжі варила, і пироги пекла, і ночувати залишалася.

Подруга мені сказала, щоб я раділа, але я не знаю чи радіти мені. Виходить, що мені ніхто про це ніколи не говорив. Чому? Дмитро завжди викручувався, постійно виправдовувався, але не говорив правду.

– Ну що тут такого, – виправдовувався Дмитро, – мама ж приходить, коли ти не вдома, не дратує, не втручається в наші справи.

Але мені якось не хочеться цього, адже це квартира моя, а мама Дмитра лізе скрізь, бере усі мої речі, риється в шафі, адже мої особисті речі постійно переставлені.

Я вже не знаю, чи є в квартирі місце, куди б не лізла моя свекруха. Я ще розумію приїхати їсти приготувати синові, щось спекти, але чого лазити в нашій кімнаті і в моїх особистих речах, я не розумію. Невже це нормально?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page