fbpx

Коли я привела зятя додому, мама й тато дуже засмутилися. Дмитро мій і гарний, і розумний, і добрий дуже, так гарно до мене ставиться. Але мама з татом і знати не хотіли його. Жити пішли ми окремо, щоб не гнівати батьків. 7 років відтоді минуло, думаю якось, маму наберу

Хочу сказати, що дійсно таки важко побудувати своє життя, коли ти звикла в усьому слухати своїх рідних батьків, а вони, навіть коли ти вже доросла та самостійна людина, постійно втручаються в твоє життя і кажуть, що ти маєш робити. Особливо, коли ображаються, коли ти не розділяєш їх порад і не слухаєш їх.

Інколи батьки таким чином можуть зіпсувати життя своїм дітям, навіть не розуміючи, що насправді вони роблять.

Моя власна мама дуже консервативна жінка: вона вважає, що жінці місце лише на кухні і з дітьми, на її плечах має бути весь побут і турбота про сім’ю.

Мама моя домогосподарка і присвятила все своє життя мені і моєму молодшому братові, прищеплюючи нам ті ж погляди на сімейний лад, які були у неї самої.

А от саме тато мій заробляє досить таки хороші гроші і забезпечує всю нашу сім’ю, проте в наше з братом життя особливо не лізе, він й в дитинстві не цікавився нашими захопленнями та успіхами, що вже й казати про доросле життя.

Батько вважає, що обов’язки його закінчуються лише на матеріальних благах, а всі сімейні справи має владнати дружина.

Я ще з самого дитинства любила читати різні романтичні історії, і там я зустрічала іншу модель поведінки пари, зрозуміла, які відносини мають бути в сім’ї, щоб усі були щасливими.

Мені, щиро кажучи, просто завжди дуже подобалося, коли жінка сама досягає всього в житті, будує кар’єру, заводить цікаві знайомства, зустрічає того самого чоловіка, який заради неї ладен на все, вона не зобов’язана все життя сидіти вдома, варити суп та кашу, прибирати і постійно всім догоджати.

Звісно, що ясна річ, суджений не повинен весь день просто собі бути на дивані і нічого не робити, але і я не хочу жити в світі, обмеженому готуванням, пранням та турботою про дітей все життя, так як звикли мої мама й тато.

Мамі я про свої плани не розповідала і переконала її дозволити мені піти навчатися в університет лише під приводом знайти собі хорошого чоловіка. Я думаю, що немає більшого щастя для жінки, як добрий чоловік.

Там я і щиро закохалася в Дмитра.

Сам Дмитро був з бідної сім’ї, проте такий розумний і добрий, що у мене відразу виникли до нього щирі почуття!

Ми обоє щиро покохали один одного, і незабаром почали зустрічатися з ним.

Дмитро підтримував мене в моїх поглядах, таке враження, що він розумів мене завжди, як ніхто, переконуючи не слухати критику мами і її доводи з приводу того, що ні на що, крім материнства, я не годжуся.

Дмитро постійно всиляв у мене віру та надію в себе, здавалося б, що немає такої людини у світі, яка б розуміла мене так, як розуміє мене він.

Мені здається, що завдяки саме Дмитрові я змогла знайти справжню впевненість у собі та своїх силах!

Ми з ним багато часу проводили разом, багато спілкувалися, а згодом і вже плани на майбутнє готували.

На останньому курсі Дмитро зробив мені пропозицію, щасливими очима дивився на мене і покликав мене заміж, і як же я була щаслива! Я, наче відчувала, він мене зробить щасливішою.

Мамі я вирішила все ж повідомити про це, показавши, який мій Дмитро амбітний та розумний, при цьому дуже люблячий та добрий чоловік, справжня мрія для дівчини, хотіла донести їй, що з цією людиною я хочу прожити все своє життя.

Але моїм татові й мамі, як виявилося, цього було зовсім мало! Їм просто не сподобалося, що він був з бідної сім’ї і вже не заробляв досить для нас двох на той час, що вже казати про дитину, або двох.

Це було останньою краплею для мене. Я не очікувала, що зустріну від них лише осуд і непорозуміння.

Я завжди в усьому слухала свою маму, але я не хотіла зіпсувати собі власне життя, бо моя мама хоче, щоб я одягла фартух і хустинку та сіла на кухні, як це робить і завжди робила вона: пекла та варила для усіх, а мій чоловік заробляв шалені гроші і всі віддавав їх мені.

А я вирішила назавжди піти з сім’ї, щоб більше не слухати незрозумілі для мене поради, які я зовсім не розділяю.

Та й вони теж не хотіли такого зятя, адже мій Дмитро з бідної родини, ще й з багатодітної сім’ї, тому навіть не тримали мене, вони вважали, що мені набридне злиденне життя поряд з таким чоловіком і я скоро повернуся додому, сама до них попрошуся, ще й вибачатися буду.

Зараз пройшло вже 7 років відтоді, і я щаслива поряд зі своїм чоловіком, коханим Дмитром.

Дитину плануємо ми, звичайно, після 35, а поки що будуємо кар’єру і наші взаємини.

Ми з моїм чоловіком весь час відкладали гроші для свого майбутнього, а нещодавно ми змогли накопичити на свою власну квартиру і, нехай ми взяли її в кредит, але вона тепер наша, тепер нас ніхто не розлучить.

Я змогла реалізуватися в кар’єрі, розкрити свій потенціал і знайти гідну людину, яка завжди мене підтримує. Що ще потрібно мені для щастя?

Але мої батьки зі мною до цих пір не розмовляють.

Я перші дні ще якось намагалася достукатися до них, поговорити з ними, часто телефонувала мамі, намагалася з нею поговорити по-людськи, усе пояснити, що я щаслива, але вона зі мною розмовляти не хотіла зовсім.

І я припинила спроби налагодити з ними відносини, адже вони не зважали на мене.

Невже вони не розуміють, що попереду і їх старість, а у них нікого крім мене немає, я для них найрідніша людина, я їм нічого поганого не зробила, а вони так легко від мене відвернулися.

Чому вони думають, що я легко це можу пробачити, коли вони самі відмовилися від мене?

Я кожного дня думаю про своїх батьків, але не можу зрозуміти, чому вони так вчинили зі мною.

Що мені ще тут можна зробити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page