До своєї доньки в Німеччину я поїхала ще в квітні цього року. Вона там живе давно, добре заробляє, разом з чоловіком знімає квартиру, то ж вона почала говорити, що дуже хвилюється за мене, і наполягати, щоб я їхала до них.
Мені 62 роки, я пенсіонерка. Вже багато років я живу сама в своїй трикімнатній квартирі, яка мені дісталася від чоловіка. Він давно пішов у засвіти, ще коли наша дочка була школяркою, а заміж ще раз я не виходила, бо в клопотах і турботах було просто не до цього.
Марина, наша єдина дочка, закінчила школу і поступила в університет. Після його закінчення вона по якійсь програмі потрапила в Німеччину. Спочатку на рік, потім їй подовжили контракт ще на три роки, а далі вона вже там залишилася назавжди.
Заміж дочка вийшла за українця, який теж приїхав туди на роботу. Вони обоє працюють, добре заробляють, от тільки щось з внуками довго тягнули.
А в квітні дочка нарешті народила дитину, от вони мене і покликали, щоб я і важкі часи у них пересиділа, і заодно, з малюком допомогла.
Залишити свою квартиру просто так я не могла, тому про всяк випадок дала ключі своїй подрузі. Мало що може статися, думаю, нехай буде один комплект ще у когось, кому я довіряю.
З Ольгою ми знаємося років 50, ще зі школи, то ж причин не довіряти їй у мене не було. Я поїхала до дочки, час від часу телефонувала подрузі, питала як у них справи. Вона відповідала, що все добре, та й на тому крапка.
Пробула я у дочки сім місяців, і мені так захотілося додому, що словами не передати. Внучка вже трохи підросла, треба сказати, що я навіть не знаю, як би моя дочка справилася без мене, адже вона майже відразу вийшла на роботу. То ж я їй дуже допомогла.
Туга за рідним домом мене охопила настільки, що вже навіть донька це помітила. І ми домовилися, що я хоч на трохи повернуся додому, а там видно буде. Не знаю, як вам це пояснити, але щось тягнуло мене в Україну, мені просто треба було хоч на якийсь період повернутися.
То був понеділок, я знала, що моя подруга ще на роботі, тому про свій приїзд я вирішила повідомити їй пізніше. Відразу з автобуса я попрямувала на таксі додому. І яким же було моє здивування, коли я побачила, що в моїх вікнах світиться.
Спочатку я подумала, що я вікна переплутала. Піднялася на третій поверх, відкрила двері своїм ключем і аж присіла від несподіванки, коли побачила в своїй квартирі невідомих мені людей – чоловіка і жінку. Побачивши мене з валізами, вони були здивовані не менше, ніж я.
Жінка відразу набрала когось по телефону, і з розмови я зрозуміла, що говорить вона з Ольгою.
Подруга примчала до нас через 15 хвилин, почала вибачатися, казала, що всього на кілька днів впустила в мою квартиру свою племінницю з чоловіком, бо зараз ї просто нікуди йти.
Ользі я не повірила, не схоже, щоб це були її родичі. Швидше за все, вона впустила в мою квартиру квартирантів і непогано на цьому заробила за ці кілька місяців. А мені нічого не розповіла, щоб не ділитися прибутком. Просто вона не сподівалася, що я так швидко повернуся додому.
Ключі я забрала від Ольги і більше не планую ще комусь їх давати. З нею я перестала спілкуватися взагалі, просто не розумію, як їй спало на думку, так негарно зі мною вчинити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
