Я сиділа в італійському парку з подругами, слухаючи, як одна за одною вони розповідають про свої життя, коли раптом одна з них, Катерина, почала свою історію. Всі мовчки придивилися до неї, бо знали, що це буде щось цікаве.
– А я з своїм чоловіком аж через 20 років розлучилася! – сказала вона, а ми всі аж рота роззявили. – Коли зрозуміла, що він настільки знахабнів, що готовий привести свою пасію в мій дім. І залишила його без нічого.
Всі ми були здивовані. Через 20 років шлюбу – це серйозно.
– Це ж треба було стільки часу чекати! Можна було б відразу, як вирішила їхати, розлучатися, – сказала Анна, завжди цікава до деталей.
– Ой, дівчата, звичайно, що можна було, – Катерина посміхнулася сумно. – Але я ж з дому практично втікала. Як тільки дізналася, що мій Іван завів роман, я від сорому і втекла.
Ми всі почали її слухати, а Катерина розповідала далі:
– Я давно помічала, що чоловік змінився. Почав приходити пізно з роботи, казав, що багато справ. Але я не надавала цьому великого значення, бо думала, що просто втомлюється. А потім якось до мене підійшла молода жінка, і каже:
«Ми з Іваном любимося, але він вас через дитину не може залишити».
Я спочатку навіть сміялася, бо ми прожили з чоловіком бо ми прожили з чоловіком багато років, наша дочка Юля вже була дорослою, їй тоді 18 років було, і я навіть припустити не могла, що мій чоловік на таке здатний.
Катерина подивилася вдалину, мовби знову переживаючи той момент, потім продовжила:
– Прийшла додому, хотіла не розповідати Юлі, але вона вже все знала. Її бабуся, моя свекруха, радісно сповістила, що синок залишає сім’ю.
– Та ну, чому вона це сказала? – запитала я, адже не зрозуміла, чому свекруха втрутилася в таку ситуацію.
– Ой, не любила вона мене з самого початку, – зітхнула Катерина. – І ось, Юля, моя донька, вже була достатньо дорослою, щоб все зрозуміти.
Вона мені тоді сказала: «Не хвилюйся, мамо, ми все одно справимося без нього».
Ці слова доньки, як з’ясувалося, стали вирішальними для Катерини. Вона не стала чекати, поки Іван піде з дому. Поки чоловік мовчав, не приймаючи рішення, вона швидко звільнилася з роботи і поїхала на заробітки в Італію.
– Я сказала всім, що поїду будувати будинок, і навіть не попрощалася з ним. – Катерина подивилася на нас, а ми вже відчували, що це лише початок її історії. – Іван навіть не встиг сказати мені, що йде з сім’ї. Та й потім ця тема вже якось сама затихла. Чи то він залишив свою коханку, чи то зручніше йому стало з нею зустрічатися, коли мене не було – але він залишився вдома.
Катерина замовкла на кілька секунд, а ми чекали, що буде далі.
– А потім… – Катерина зробила паузу, – я повернулася через два роки, привезла гроші, зібрала все для початку будівництва. І ось тут Іван вирішив, що це на краще, думав, що в разі чого будинок ми будемо ділити, адже ми досі були в шлюбі.
Які ж ми всі були здивовані, коли вона продовжила:
– Але я його обвела навколо пальця. Оформила все на свою доньку, Юлю. І він навіть не здогадався.
– Але чому не сказала йому? – не втрималася я від питання.
– Та не було потреби. Я розуміла, що він, як і раніше, сподівається на те, що все поділимо. А я вирішила, що все буде по-моєму. Юля вийшла заміж, і зять забрав її до себе в місто. А Іван залишився вдома.
Катерина зробила ще одну паузу, а ми чекали з нетерпінням, що буде далі.
– І ось тут, уявіть собі, Іван все ж наважився привести свою Олю додому. Уявляєте? Сусідка мені все розповіла. – Вона знову виглянула вдалину, відчуваючи злість. – Я приїхала додому без попередження і застала її в моєму халаті, в моїх тапочках! Всі ці роки він продовжував з нею спілкуватися.
– І що ти зробила? – запитала Анна, яка не могла дочекатися кінця цієї історії.
– Я сказала Івану: «Якщо ти за 20 років не зміг залишити її, то йди до неї. Я більше не збираюся тебе терпіти». – Катерина засміялася. – І знаєте, що він мені відповів? Він думав, що тепер ділити будинок зі мною. Гордо заявив, що він і Оля житимуть тут, і що він відсудить половину будинку.
Ми всі обурено зітхнули, а Катерина продовжила:
– Я йому відповіла: «Не вийде у тебе нічого, Іване. Цей будинок з першого дня на ім’я нашої доньки. І ти не зможеш нікому довести, що маєш на нього право».
І ось тут Катерина пішла і подала на розлучення.
Чоловік, зрозумівши, що втрачає не тільки дружину, а й право на будинок, передумав розлучатися. Але вона не здалася.
– Я довела справу до кінця, – сказала Катерина. – Тепер я вільна жінка, і цей будинок належить мені та моїй доньці.
– Ого! – вигукнула я. – Ти, здається, точно обвела його навколо пальця!
Катерина посміхнулася, і ми всі сміялися. Анна запитала:
– І що, ти його назад не приймеш?
– Ні, – відповіла Катерина з серйозним виразом. – Цього разу хепіенду не буде. Кожен отримав по заслугах. Він хотів мене перехитрити, а в підсумку обвів сам себе.
І справді, Катерина довела справу до кінця, і хоча історія не закінчилася так, як Анна любить, вона стала для нас прикладом сильної жінки, яка не дозволила собі бути обдуреною.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
