Ми з чоловіком завжди жили так, що діти у нас були на першому місті. Обом купили по квартирі, допомагали в усьому завжди, вони постійно зверталися до нас за допомогою.
Та коли чоловіка не стало, я не полишила цієї справи і усю себе віддавала дітям.
Жила я в окремій квартирі, постійно приводили дітей до мене. Я виняньчила своїх онуків з пелюшок, більше віддала їм ніж власним дітям.
А коли все почалося, подруга мене покликала до себе в Португалію. Вона там живе давно, вже й заміж там вийшла. Тетяна допомогла знайти мені роботу і виділила кімнату у їх будинку. Подруга дуже підтримувала мене, допомагала в усьому.
Я з ними жила, як член їхньої родини, вона навіть продуктів мені купувати не дозволяла, все купував її чоловік.
За весь час життя в Португалії, я побачила зовсім інше життя. Моя подруга, хоча й однолітка мені, жила зовсім інакше.
Тетяна дуже гарно виглядала, зі смаком одягалася, часто ходила в салони краси і купувала якісну косметику та дорогі парфуми. Мені було соромно трохи, як на фоні неї виглядала я. Тетяна має сина та доньку, ті мають свої сім’ї, але вони вже самостійні давно.
Подруга сказала, що в них поняття не має, усе віддавати дітям і жити лише заради них. Так, у їх житті теж бувають скрутні часи, але вони не біжать з першої ж нагоди до дітей по гроші. Тетяна сама бачить коли варто дітям допомогти і допомагає з чоловіком, коли є можливість. Але у них такого немає, що гроші важливіші за родинні стосунки.
Коли отримала першу зарплату – Тетяна відвела мене в магазин. Вперше в житті я купила собі гарну сукню, дійсно шикарну і дорогу. Мене декілька днів з’їдало сумління, скільки всього могла купити для дітей, але потім змирилася. І, коли проходила повз вітрину шикарного магазину, помітила гарненьку курточку, яку теж захотіла купити.
І я таки купила її. А потім Тетяна відвела мене в салон краси, до косметолога, я купила декілька кремів для себе, такі приємні парфуми. Я відчула себе молодою дівчинкою, якою не відчувала давно. Тетяна навчила мене жити інакше.
А коли повернулася додому, в перший день до мене прибігли діти. Думали, що як завжди, я між ними буду гроші ділити. Та я купила лише подарунки невеличкі онукам і на цьому все.
Діти сиділи незадоволені, син з невісткою швидко пішов. А донька ще довго сиділа, думала, що я таки хоч для неї щось приберегла, дам крадькома, щоб невістка не знала. Та я і не думала це робити.
Коли вона йшла то в порозі сказала, що могла б її пошкодувати і підтримати фінансово в такі важкі часи.
А мені зараз дуже прикро. Чому я не маю такого життя, як в Тетяни. Хіба я винна у чомусь своїм дітям?
Фото ілюстративне.
