Мій син нещодавно одружився і не запросив мене на весілля. Мені було дуже прикро, я все життя його виховувала одна. Чоловік залишив мене, коли синові виповнився рік. Пішов до іншої. Не знаю, як я все це тоді пережила. Але я точно стала сильнішою.
Я працювала на двох роботах, брала роботу додому, сиділа вечорами над бухгалтерськими звітами, і незабаром я почала ставати на ноги. Я забезпечила і собі, і синові не безбідне існування. Навіть купила квартиру.
Особисте життя в мене так і не склалося, я жила тільки роботою і сином. Синові я дала теж все, що могла – навчання в університеті, стажування за кордоном, навіть однокімнатну квартиру нещодавно саме для нього придбала. Ми зробили там ремонт і син переселився туди. Про те, що він зустрічається з якоюсь Лідою, я знала. Але Микита не спішив мене з нею знайомити, а я і не наполягала. Думала, прийде час, познайомимося.
Якось я поверталася додому і на сходовій клітці мене зустріла сусідка. Вона відразу кинулася мене вітати і розпитувати про весілля. Я спочатку не зрозуміла, про що вона говорить. Але потім була ошелешена – вона десь на днях зустріла мого Микиту в ювелірному магазині, вони з Лідою вибирали обручки. Щасливий син похвалився, що цієї суботи одружується. Торжество буде скромним, наречена не хоче всієї цієї помпезності, тому запросять лише найближчих.
Я не показувала виду, що про весілля мені нічого не відомо. Але мені було дуже прикро, що про найважливішу подію в житті свого єдиного сина я дізнаюся від чужих людей. Ніколи не думала, що доживу до такого. Я закінчила розмову з сусідкою, закрила вхідні двері, підійшла до дивана, сіла і заплакала.
Я згадала всі недоспані ночі, які я просиділа біля його ліжечка, коли він хворів. Я підтримувала його, коли у нього були невдачі і успіхи, я допомогла йому поїхати закордон, та й, зрештою, він живе в квартирі, яку я для нього придбала. Невже я не вартую бути присутньою на його весіллі?
В суботу я одягла свою найкращу сукню, зробила зачіску, купила великий букет квітів і відправилася в зазначене місце, про яке мені теж сказала сусідка. Моєї появи, звичайно, ніхто не чекав. Коли я побачила свого сина у весільному костюмі, моє серце стислося від жалю. Яким він красивим в мене виріс, і яким невдячним…
Гостей і справді було небагато, людей тридцять, всі, в основному, молодь. Коли я зайшла в зал, всі гості притихли. Мій Микита аж зблід. Та я з букетом спочатку попрямувала до майбутньої невістки. «Вітаю вас дорогі молодята! Лідочко, від сьогодні ти стала для мене дочкою» – я вручила букет квітів нареченій і пішла з урочистого залу.
Ліда стояла, як вкопана, а Микита кинувся за мною. Він просив зачекати, залишитися, казав, що все пояснить. Я не захотіла залишатися, але сказала, що чекаю їх на наступний день в гості.
Микита і Ліда прийшли з винуватим виразом обличчя. Микита пояснив, що Ліда з іншого міста, її мама не змогла прибути на церемонію, от вони і поспішно вирішили святкувати без батьків, а по-молодіжному, з друзями. Що мені залишалося робити – пробачити лише…
Після цієї події пройшов рік …
Я і невістка дуже сильно здружилися між собою. Ліда виявилася дуже доброю, скромною дівчиною. Ми часто зустрічаємося, молоді заходять до мене в гості, питають моєї поради.
Микита попросив у мене вибачення ще не один раз. Я його простила, головне, що він усвідомив свою помилку. А нещодавно Микита і Ліда потішили мене новиною – я скоро стану бабусею. І я щаслива.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
