Коли я перший раз потрапила в лікарню, хтось з знайомих сповістив про це сина, і він через пару годин вже разом з невісткою були у мене в палаті. Зробили вигляд, що нічого не сталося, і що ми наче всі ці роки і не жили кожен своїм життям. Я не могла повірити, що так буває, адже зрозуміла, що ні син, ні невістка не тримають на мене зла

Ніколи не знаєш, як життя повернеться, тому не можна бути категоричною – це я вже добре усвідомила і зрозуміла.

Коли багато років тому мій син привів додому жінку з двома дітьми і сказав, що він буде з нею одружуватися, я не могла цього пережити. Славко мій був красенем на все село, за нього заміж пішла б будь-яка перша красуня, тому я не розуміла, навіщо йому ця розлучена жінка з двома дітьми?

– Я люблю її, мамо. І не відступлюся від неї, – заявив мені мій син.

Та я не сприймала його слова всерйоз – ну яка любов? Відповідальність за чужих дітей – так, а любов – маячня якась!

Тому я категорично відмовилася давати своє материнське благословення, адже не могла я прийняти невістку з двома дітьми.

Син мене не послухав, одружився з цією Наталею, і поїхав з нею жити в місто, квартиру собі там зняли.

Я, як і пообіцяла, перестала з сином спілкуватися. Навіть, коли у них з невісткою народилося двійко своїх дітей, я до внуків не ходила.

У мене донька була, вона, на відміну від сина, мене не засмучувала – заміж вийшла за гарного хлопця з нашого села, стала неподалік від мене жити, внуків народила мені.

Але минули роки і все змінилося. Зараз мені 68 років, я живу одна і дуже хворію.

Донька моя з зятем і онуками ще 10 років тому в Америку на постійне проживання виїхала, і відтоді я їх бачу лише по відеозв’язку в телефоні, і то не часто через різницю у часі.

Коли я перший раз потрапила в лікарню, хтось з знайомих сповістив про це сина, і він через пару годин вже разом з невісткою були у мене в палаті.

Зробили вигляд, що нічого не сталося, і що ми наче всі ці роки і не жили кожен своїм життям.

Я не могла повірити, що так буває, адже зрозуміла, що ні син, ні невістка не тримають на мене зла.

Тепер Ярослав з Наталею приїжджають до мене щодня, хоча їхати їм треба 20 кілометрів. Все мені купують, всю роботу по дому роблять. До себе кличуть на зиму, бо бояться мене саму залишити.

Донька з Америки мені нічим не допомагає, постійно скаржиться, що їм самим не вистачає.

Ось такі справи… Я ніколи б не подумала, що на старості прихилю голову біля сина і колись нелюбимої невістки. Так що не варто робити поспішних висновків, бо не знаєш, як життя поверне.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page