fbpx
Життєві історії
Коли я народжувала донечку, в палаті я познайомилася з Оксаною. Її чоловік відмовився забирати її і сина. Я вирішила допомогти дівчині. Через три роки Оксана, ніяковіючи, вручила нам з чоловіком запрошення на весілля. Я дуже раділа за Оксану і її дитину – тепер у них буде не лише любляча бабуся, але і турботливий батько

Ми познайомилися з Оксаною, коли народжували малюків, лежали в одній палаті. У мене народилася довгоочікувана дочка, у неї – син. Моя нова знайома була відверто непривабливою. Мене здивувало і те, що до Оксани ніхто не приходить. Тому коли чоловік приніс мені печених яблук, я поділилася з своєю сусідкою, адже вона була голодною. Мені було її дуже шкода.

Якось я вийшла на розмову з медсестрою в коридор, а коли повернулася в палату, то побачила, як ця негарна жінка схилилася над ліжечком з моєю маленькою донечкою і щось ніжно воркує. Я дуже налякалася, а Оксана винувато пояснила:

– Вона плакала. Я вже хотіла її погодувати. У тебе молока мало, а у мене – хоч залийся.

Мені стало соромно. Ми розговорилися і познайомилися. Оксана розповідала, що вона сирота, але у неї турботливий чоловік, говорила як важко жити в селі і як вона скучила за домівкою. А я все не могла збагнути, про що вона говорить, адже бачила, що до неї ніхто не приходить і вона голодує.

– Сім’я у тебе далеко, чоловік з діточками сидить, так ти пригощайся, мені он скільки всього притягли, – поспішно сказала я.

Оксана погодилася зі мною:

– Так, йому ніколи зараз, – сказала вона і від продуктів не відмовилася.

На наступний день хтось подзвонив моїй сусідці по палаті. Оксана слухала, що їй кажуть, і сльози котилися у неї по щоках.

– Він велів, щоб ми забиралися з дому, – розридалася вона, коли розмова закінчилася. – Сказав, що я негарна, йому соромно, що у нього така жінка. А нам з малюком і податися нікуди, ми ж не розписані з його батьком!

В такій ситуації я не могла кинути Оксану, мені дуже щиро було її шкода. Я вирішила їй трохи допомогти. Самотня подруга моєї бабусі Валентина Петрівна дозволила бідоласі пожити в її великій квартирі, поки дитина не підросте. Оксана виявилася чудовою людиною – світлою і щирою, і Валентина Петрівна вирішила всерйоз зайнятися її долею.

– Адже вона хороша, – тлумачила мені Валентина Петрівна. – І господиня хороша. Просто недоглянута. Але це ми виправимо.

І адже виправила ж. По салонах краси Оксану водила, змусила закінчити училище, освіти у молодої матері не було. А через три роки Оксана, ніяковіючи, вручила нам з чоловіком запрошення на весілля.

– Нічого собі! Коли ти встигла чоловіка знайти? – здивувалися ми.

– Це все Валентина Петрівна, – посміхалася Оксана. – Познайомила мене з Іваном, сантехніком з нашого будинку. Він чоловік хороший, все вміє руками робити, а головне, сина мого обожнює. Тепер все у нас буде добре!

Я дуже раділа за Оксану і її дитину – тепер у них буде не лише любляча бабуся, але і турботливий батько.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page