fbpx

Коли я народилася, мамі було 47 років. Вона занадто багато часу приділяла мені, завжди була поруч. Це дуже змінило моє життя, я зараз лише розумію

Я була пізньою дитиною в нашій сім’ї.

Коли я з’явилася на світ, моїй матері моїй було 47 років, а татові – 50.

Згодом, на жаль, мій батько занедужав.

Батька мого не стало коли мені не виповнилося і двох років.

А мама завжди аж занадто мною опікувалася, не відпускала гуляти з іншими дітьми, щоб бодай ніхто мене не образив.

Навіть коли прийшов час, і моя мама відвела мене в дитячий садок, я туди довго не походила, вже через місяць мама мене забрала під свою опіку.

Плюс до всього мама в силу свого віку часто занедужувала.

Коли я пішла до школи, то до мого навчання мама, на відміну від молодих батьків, ставилася серйозно.

Всі уроки вона у мене перевіряла довго і прискіпливо.

Дозвілля я проводила на різноманітних гуртках і музичній школі, які не аби як мене втомлювали, тому вільного часу в мене фактично не було.

Виховувалася я в надмірній опіці.

Коли мої однолітки одягалися, за своїм бажанням, модно та по сучасному, я виглядала як дитина з минулого. на жаль.

Я не могла дозволити собі модну зачіску або модну сукню чи джинси, які одягали мої однокласники.

Років до п’ятнадцяти мама, слідуючи канонам свого давно минулого часу, купувала мені одяг і взуття в дитячих магазинах лише на свій смак, що вона вважала за потрібне. Цей одяг я дуже не любила, але носила, адже іншого просто не було.

Просто неприємно було так одягатися, коли інші в цьому віці одягалися стильно і модно по дорослому і щосили користувалися декоративною косметикою, на використання якої мені теж було накладено табу до невизначеного віку.

Всі заборони зняти змогла я сама, коли просто не витерпівши таких обмежень в 18 років влаштувалася працювати на роботу та пішла на орендовану кімнату.

Я вже десять років як заміжня і маю двох дітей.

Намагаюся якомога менше їх в чомусь обмежувати, дати їм все те чого не мала сама.

Але всі ці неприємні обмеження спливають іноді в пам’яті і іноді я плачу. Шкода, але щасливого дитинства я не мала. Все тому, що мама надто мною опікувалася.

Мама досі до мене якась холодна, постійно ображається на мене, завжди говорить, що я проміняла її на якісь свої забаганки.

А я просто хотіла жити звичайним життям, як усі і вибирати те, що подобається саме мені.

Не розумію чому так склалося моє життя: тому, що я пізня дитина у мами, чи вона просто людина така?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page