fbpx
Життєві історії
Коли я народила дитину, свекруха сказала, що я вийду на роботу, залишивши дитину їй. Я бачила сина тільки у вихідні, мамою він почав називати не мене, а свекруху

Нещодавно я зрозуміла, що моя сім’я тріщить по швах і виною цьому всьому є мама мого чоловіка. Як це часто буває, жили ми зі свекрухою, у неї вдома. Чоловік не хотів переїжджати – навіщо? Мама все знає, мама всім управляє, не потрібно зайвий раз напрягатися.

Чоловік мене відразу попередив, що його мама — це все, і він її не залишить її за жодних обставин. Я ще тоді подумала: яким добрим сином виховала його ця чудова жінка, треба обов’язково з нею познайомитись.

Перша наша зустріч мене дуже розчарувала і насторожила. Свекруха оглянула мене і почала критикувати мою зовнішність, а далі повела мене на кухню допомагати їй готувати обід, зі словами: «Побачимо, що ти вмієш, люба».

Я старалася, але мої зусилля вона не оцінила. Сказала: «Тебе ще вчити і вчити». Майбутній чоловік обійняв мене і заспокоїв: «Не хвилюйся, мама тебе всьому навчить».

Бігти від них одразу, не оглядаючись, було б єдиним правильним рішенням. Але любов і жіноче «я зможу», взяли гору над здоровим глуздом.

Ми одружилися там, де сказала свекруха. На мені була сукня, вибрана нею. Перший танець наречених теж танцювала вона з моїм чоловіком. Ми жили під абсолютним контролем цієї жінки: зарплати віддавали їй, витрати підтверджували чеками. Мою квартиру вирішили здавати, гроші за оренду також забирала вона. Я дуже любила чоловіка і заради нього погоджувалася на все це.

Коли я народила дитину, свекруха сказала, що я вийду на роботу, залишивши дитину їй. Я бачила сина тільки у вихідні. По буднях він ще спав, коли я йшла на роботу, і вже спав, коли приходила.

Мамою він почав називати не мене, а свекруху. Уявіть картину: дитина називає бабусю мамою, вона бере її на руки, їх обіймає мій чоловік, і всі вони посміхаються. А я стою осторонь, наче зовсім зайва.

Одного разу я зрозуміла, що далі так тривати не може. Я почала думати, як вибратися з цього болота. І тоді в мене з’явився план. Я почала брехати свекрусі, що мені не дали премії, що я скинулася на подарунок начальнику. Я планувала накопичити суму грошей, щоб забрати сина і втекти в інше місто. Паралельно із цим почала шукати покупців на квартиру.

Не знаю, скільки б це тривало, якби одного разу мені не наснилася моя мама, яка у сні мене питала, для чого я все це терплю? Я прокинулася вся в сльозах і подумала: справді, чого я чекаю? Чому я таємно готуюся до втечі, якщо я можу просто взяти дитину та піти?

Свекруха влаштувала сцену, коли я збирала наші з сином речі. Дивлячись на те, як мій син вчепився в свою бабусю, я зрозуміла, що роблю абсолютно правильно. Зібравши речі, я забрала дитину і пішла.

Я приїхала до себе на квартиру, пояснила квартирантам обставини, повернула їм гроші і ввечері вони з’їхали. Чоловік зі мною навіть не розмовляє, усім своїм виглядом показуючи, як я його розчарувала. Він спробував забрати сина через суд, але не вийшло. Там же, в суді, вони досягли побачень з дитиною тільки в моїй присутності.

Мені шкода тих років, які я витратила на цих людей, але я радію, що знайшла в собі сили почати все спочатку.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page