fbpx
Життєві історії
Коли я народила двійнят, дуже важко було нам з чоловіком. Мама моя тоді щодня до нас їздила, так добре було з нею. Мені її і шкода було, звичайно – спробуй, в 60 років їздити ось так туди-сюди. Я їй пропонувала час від часу: “Не приїжджай завтра, відпочинь, посидь дома”. Кажу так, а сама боюся – а раптом вона погодиться і просто не приїде до мене завтра? Що я робити буду тоді без неї? Але матуся ні дня практично не пропустила, спасибі їй величезне. Дай їй Бог здоров’я! А моя свекруха була мудрішою жінкою, виходить

– От зараз щиро зовсім вам скажу, я навіть не знаю, як би я ростила своїх двійнят без допомоги моєї рідної мами! – частенько говорить усім людям Людмила. – Мама нас всіх просто врятувала в той період. Перший рік я взагалі не пам’ятаю, якщо чесно. Все було, як в тумані у мене від турбот та клопотів. При тому, що чоловік постійно швиденько з роботи додому лише й біг відразу до нас, допомагав, як міг, ми тільки встигали крутитися. Мама моя тоді щодня до нас їздила, так добре було з нею. Мені її і шкода було, звичайно – спробуй, в 60 років їздити ось так туди-сюди. Я їй пропонувала час від часу – не приїжджай завтра, відпочинь, посидь дома, постійно наголошувала. Кажу своїй мамі, щоб вона вдома сиділа, а сама боюся – а раптом вона погодиться і просто не приїде до мене завтра? Що я робити буду тоді без неї? Але матуся ні дня практично не пропустила, спасибі їй величезне. Дай їй Бог здоров’я!

– Нічого собі, так твоя мама – просто справжній ангел, виходить! Кожен день, як я на роботу приходила. Молодець! Начебто шістдесят років ще не старість, звичайно, але з малюками сидіти вдома, тим більше двома, вже важкувато і це зрозуміло! А живе вона далеко?

– У тому й справа, що на іншому кінці міста моя мама живе, практично! Зате свекруха – в сусідньому будинку, просто порід з нами. За перший рік була в гостях – не повіриш! – рівно аж 4 рази, якщо вважати виписку з дитям додому після народження. Про допомогу не йдеться зовсім з її сторони. Прибігла вона до нас, посміялася з ними пару хвилин, принесла печиво і яблука і давай бігом тікати додому, пояснюючи, що у неїсправи якісь там. У неї позиція одна суттєва – я своїх дітей підняла на ноги, вивела в люди, більше нікому нічого не винна, батьки мають самі виховувати своїх дітей.

– Ну, слухай, свекруха – вона і є свекруха. Недарма ж кажуть, що онуки від дочки рідніше, ніж онуки від сина.

– Ага, я теж так думала – до тих пір, поки пів року тому зовиця не народила дитя, її рідна дочка. Все теж саме було, що й по відношенню до наших дітей. Дочка після народження з немовлям сидить постійно одна, ще й без чоловіка, а матуся в Німеччину полетіла з подругою на два тижні – відпочити, світ подивитися. Ось така бабуся у нас хороша, виходить!

– Ну що сказати. Дуже по-сучасному!

– У мене в голові таке не вкладається. Я ось думаю, хіба можна любити свою дитину, і не допомагати їй у такі непрості часи, тим паче, коли вона сама каже, що не справляється, що важко? Просто ось так відійти в сторону? Я своїм дітям допомагатиму і грошима поділюся завжди, якби там не було, і з онуками сидіти не відмовлюся ніколи, сама пропонуватиму свою допомогу. Ніколи не скажу – це не мої проблеми, а ваші, вирішуйте їх самі. Просто свекруха, мабуть, не любить дітей своїх – ні сина, ні дочка. І ніколи не любила. Мабуть, так буває в житті.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page