Андрій вчився зі мною в школі, він старший за мене на кілька років. Відразу після школи ми почали зустрічатися. Але до весілля справа не доходила, бо у нас з Андрієм було різне матеріальне становище. Я з заможної, багатої родини, а батьки Андрія – звичайна пересічна сім’я. І хоч мама просила мене добре подумати перед тим, як виходити за нього заміж, слухати її я не хотіла.
Матеріальне становище для мене ніколи не мало особливого значення. Крім того, батьки купили мені квартиру, і забезпечили і мене, і Андрія роботою. Ми одружилися і ось нашій родині вже 10 років. Була велика любов, жили прекрасно. Нещодавно вирішили, що вже пора народити дитину і зараз нашому синові півтора року.
Здавалося б, живи і радій, але ось я дізналася, що у чоловіка є інша жінка, вірніше з’явилася тоді, коли народилася дитина. Чоловік за характером егоїст, тому і дітей довго не було, хотів, щоб вся увага була тільки йому, але потім погодився, коли я стала наполягати. Може, вік вплинув – йому зараз 38 років. Розумію причину зради, але пробачити все одно не можу.
Я стала менше приділяти йому уваги, весь вільний час займав син, але ж можна було мені допомогти, тоді б і час на нього теж залишалося. Адже це не тільки моя дитина, та й йому не вісімнадцять років, у багатьох наших друзів вже по двоє або троє дітей і справляються разом, там чоловікам не до зустрічей на стороні. І ось довго думаючи і прикидаючи, що мені робити, вирішила сказати йому, що я все знаю.
Реакція очікувана: «Це неправда, у мене нікого немає, крім вас з сином мені ніхто не потрібен». Чоловік злякався розлучення, тому як він залишиться ні з чим. Квартира, в якій ми живемо, подарована мені моїм батьком на весілля і записана на нього.
Бізнес повністю мій, ну і дитина теж залишиться зі мною. Чоловік став підтверджувати слова справою – став турботливим, ніжним чоловіком батьком. Сказав, що хоче ще й дочку, що все зрозумів і тепер заживемо щасливо. Я почала потроху заспокоюватися, вважаючи, що в цьому є і моя вина, але стала зрідка перевіряти його телефон і виявила повідомлення, яке він їй писав.
Чоловік став відпиратися, але потім зізнався, сказав, що не може так різко порвати з нею і йому для цього потрібен час. Я вирішила йому допомогти, не стала розлучати закоханих і подала на розлучення. Чоловік просив вибачення, говорив, що все зрозумів, але мені це вже було нецікаво. Головне, то у мене є моя дитина, а він нехай живе так, як хоче.
Не знаю, чого не вистачало моєму чоловікові, адже у нас було все – і любов, і достаток, і взаєморозуміння. Не можу ніяк зрозуміти, що ще треба було для нього зробити, щоб він не шукав собі нікого на стороні. Але тепер це вже немає ніякого значення, я вирішила розлучитися.
Фото ілюстративне – orionet.
