Хочеться зараз виговоритися, просто попросити поради у людей, бо я маю непросту ситуацію і не знаю, як правильно вчинити.
Я маю двох діток. Синочок мій старший ходить до школи, а донечці майже 4 роки, ходить в садочок.
Так склалося життя, що коли я виходила заміж вдруге, то хвилювалася, а чи потрібний мені той шлюб, адже мала вже синочка, турбувалася, чи любитиме мою дитину мій другий чоловік.
Але дуже хотіла бути потрібною, коханою, та й життя воно таке складне, що жінці одній важко бути, а особливо, коли ти сама виховуєш дитину, я щиро хотіла, щоб синочок мій теж жив у повноцінній сім’ї, як усі дітки, раз перший шлюб у мене не вдався.
Одружившись з Михайлом, я лишила хорошу роботу, і ми з сином переїхали в невелике містечко, де стали жити разом з чоловіком на орендованій кімнаті.
Весілля, звісно, у нас ніякого не було, обручки купували за спільні кошти.
Михайло пішов на роботу, а я в центр зайнятості. Син тоді мій в садочок ще ходив.
Вже тоді у чоловіка було, мовляв, я втомився, щоб було тихо в квартирі краще, ніхто не шумів. Чоловік, як приходив з роботи, відразу любив поїсти і лягав відпочивати, а якщо ні – то нервував.
Грошей нам вистачало лише на прожиття.
А коли я дізналася, що чекаю другу дитину, то зрозуміла, що жити нам буде важко на одну зарплату чоловіка.
Мої тато з мамою живуть в селі, вони кликали нас жити до себе, але чоловік не хотів їхати, адже він не хотів жити з тестем і тещою, каже, що він не буде господарем в їх будинку і йому це не подобається.
Тому ми переїхали в стареньку хату в селі, яка моєму Михайлу залишилася від дідуся.
Там для нас всі чужі і умов нема хороших абсолютно, але думали, що разом все буде добре, ми все владнаємо і налагодимо побут, аби разом були, тоді будемо щасливі.
Відразу ми з Михайлом зробили невеличкий ремонт у двох кімнатах і так живемо.
Меблі старенькі, техніку купили недорогу, яка була в користуванні, мій тато віддав нам своє авто, щоб нам було з дітьми краще кудись їхати.
Ми з Михайлом в селі зайнялися полуницею. Мій чоловік з червоним дипломом закінчив навчання, є вища освіта, він розумний та освідчений, але на жодній роботі більше року не працював, не хоче, залишає, бо все йому не подобається, всі крадуть, всі погані.
Зараз він відкрив невеличке ФОП, але доходів майже нема і все йде в оплату податків, він дуже чесний і боїться взяти більше за свою роботу. Михайло людина не смілива зовсім.
Насправді хороший електрик, налаштовує телебачення, лагодить техніку. Читає книги про бізнес, має інструментів багато.
Наразі я працюю в школі медсестрою, діти зі мною, вдома готую та прибираю, сушу овочі на супи для наших мобілізованих хлопців, уроки, погуляти, покупати та вкласти дітей теж я сама.
Михайло інколи допомагає зібрати меншу нашу донечку зранку та зустрічає з шкільного автобуса.
От в чому проблема, останнім часом зіпсувались відносини між нами, якесь дратування, невдоволення, що не попрошу те не робить.
Зараз вже зима, роботи на городі нема, господарства нема, замовлень теж немає багато, здається є час для дітей, самовдосконалення, навчання чи доробити невеличкі ремонти в хаті, щоб було зручніше жити та затишок для дітей, але він постійно дратівливий, особливо до мого сина.
Як щось кажу чоловікові, що треба б те і те зробити, то вислухаю, що я і води приніс і дров приніс, і курям та качкам їсти дав і так далі, а ти і дякую не кажеш. Я не мовчу стараюсь стримано пояснити, щоб не сперечатися.
Стараюся мовчати, не хочу перетворитися в постійно невдоволену буркотунку, стараюся зрозуміти його, часто стаю на сторону чоловіка вже.
Але вже не можу, помічаю за собою що він дратує, не хочу слухати, що всі йому винні, про дармоїдів в чиновницьких кабінетах і який він ідеальний та правильний, хвалити не хочу.
Хочу поваги до себе та сина, підтримки та тепла в родині, хочу мати воду в хаті, і туалет без протягів. Хочу дітям купити не одяг, який хтось носив в секонд-хенді, а собі хочу парфуми за 4 роки хоч одні.
Розумію, це не головне і без цього живуть та й часи зараз не прості, але останнім часом зовсім непросто мені. Немає ні підтримки, ні розуміння ніякого зі сторони Михайла.
Спонукало мене на цей допис те, що мої рідні люди радять мені залишити Михайла, просто розлучитися.
Невже це так легко? Але як? Як залишити цих дітей без батька?
З ним важко, але розумію, що без нього буде ще важче, це при тому, що я працюю, всі домашні справи на мені. Абсолютно все.
А страх піти великий. Чи то ще не час, може? Можливо має наступити той момент, коли ти розумієш, що все, це крапка? Хоча я так не хочу руйнувати сім’ю.
Фото ілюстративне.
