Мені було 20 років, коли я познайомилася зі своїм чоловіком. Не зважаючи на свій молодий вік, я вже була готова до сімейного життя, та й майбутньому чоловікові вже було 26. Ми зустрічалися близько року, а потім одружилися. І тут відкрився його характер. Його мама, моя свекруха, щовечора приходила до нас, хоча до одруження такого не було, і робила все, що б ми лаялися.
Я працювала на роботі, мені хотілося прийти додому і відпочивати. Але повертаючись з роботи в однокімнатну орендовану квартиру, я бачила купу людей. Якихось племінників, якихось незрозумілих мені маминих друзів. Я йшла на кухню, а на кухні мене чекав тільки брудний посуд і ніякої вечері.
Терпіла все це заради чоловіка, не показувала невдоволення його мамою. Навіть навпаки, намагалася всім догодити. Напевно, я сама в усьому винна, але такий вже в мене характер – безхарактерний.
Свекруха могла взяти за моєї відсутності будь-яку мою річ собі. Футболку, косметику, лаки тощо. Чоловікові вона говорила: «Марина все одно це вже не носить». Але ж я носила. Тому що моя зарплата не дозволяла мені розкидатися грошима.
Свекруха ще багато чого робила, що нормальна людина не може собі дозволити. Проживши три роки в шлюбі і підкоряючись «мамі», я виконувала всі її вимоги. Її і мого чоловіка. Так що приховувати, вони просто їздили на мені! Чоловік, звичайно, працював і навіть втомлювався. Але приходячи з роботи, він завалювався на диван, а на мені було все. І робота по дому, і робота на роботі.
Я вставала о п’ятій ранку, щоб встигнути приготувати якусь їжу чоловікові. А ввечері бігла швидше, щоб встигнути приготувати щось інше. Тому що свекруха йому говорила, що харчуватися він повинен різноманітно.
А потім чоловік знайшов собі іншу, запросто зрадив мені. Коли я про це дізналася, відразу зателефонувала його мамі, а вона мені відповіла – правильно зробив.
Піти, це занадто просто. Вони повинні були відповісти за свої справи. Я лише хотіла зробити це так, що б вони з мамою зрозуміли, що не можна так поступати з людьми.
Від усіх цих переживань я потрапила в лікарню. А чоловік привів в цей час до нас додому іншу жінку. Я повернулася на один день швидше і сама побачила їх на власні очі. Після цього я зрозуміла, що я не хочу мстити. Я йду. Я тут же почала збирати речі. Все, що ми купили, я залишила там, собі лише взяла своє.
Пішовши від чоловіка, я подала на розлучення, в цей же день. Він мені подзвонив, через тиждень, попросив повернутися. Я сказала – ні.
Минуло з того моменту сім років. Я нарешті все забула і змогла почати нове життя. Я зустріла хорошого чоловіка, ще раз вийшла заміж. У нас зараз все добре.
А ось чоловік. Чоловік, поживши з тією жінкою, швидко зрозумів, що любила по-справжньому його тільки я. Він мені дзвонив і приїжджав до мене, але мені було все одно. Свою маму він зненавидів сам.
Ось так закінчилася моя історія кохання. Кожен отримав те, що заслужив.
Фото ілюстративне – psychologytoday.
